1 і 5 сторінки

         Теплі сонячні промені ласкаво огортали матінку Землю, скелясті пагорби оповивала сіра хмара пилюки, яку піднімав угору пронизливий вітер, а вузькі ущелини та глибокі  провалля були прикрасами цих диких гір. Вдалині на сході виднілася темна смужка лісу, над нею на небосхилі у мінливому сяйві переливався блідий холодний місяць, який байдуже дивився на величні гори.

Роберт підійшов до ущелини: там на дні провалля лежав розбитий літак. Аварія відбулася нещодавно, над літаком піднімався чорний стовп диму. Хлопчина зняв з плеча мотузку і закріпив її на виступі, потім, оглянувши усе навколо прискіпливим поглядом, почав спускатися в вузьку ущелину. На всьому шляху униз він пильно приглядався до щілин у скелі і до пошкодженого літака. Одного разу йому навіть здалося, що у літаку хтось ворушиться. Подолавши крутизну гори, хлопець з полегшенням став на тверду землю. Перед тим як підійти до літака, Роберт в котрий раз оглянув все довкола, і, не помітивши нічого підозрілого, підкрався до кабіни, яка, здавалося, була зовсім понівеченою, а насправді тільки двері повідлітали. За штурвалом сиділа непритомна дівчина, більше у літаку Роберт нікого не помітив. Дівчина була поранена, але як серйозно, хлопець цього не бачив. Роберт тільки бачив те, що кидалося в очі. Він бачив, що в дівчини поранена голова, з рани повільною цівкою текла кров. Хлопчина, оглянувшись навкруги, заліз у кабіну, зняв з шиї дівчини вишневий шарф і перев’язав ним рану, кров зупинилась, але дівчина не відкрила очі. Роберт сів біля дівчини і задумався.

Несподівано хлопець завмер, його тіло напружилося. Шквал вітру доніс до нього звук пострілу. Саме це змусило його заніміти і хоч він і надалі напружено прислухався, постріли не повторювалися. За мить він скочив на ноги і, не оглядаючись на розбитий літак, видерся по мотузці нагору. Тільки тут він із сумом поглянув униз, але тієї ж миті вираз його обличчя змінився. Обличчя двадцятирічного Роберта перекосила лють хижого звіра. Не оглядаючись назад, він зник у горах.

Мерібет отямилася від страшного болю в голові. Вона повільно підняла руки, торкнулася голови і зойкнула. Повільно відкривши очі, дівчина побачила розбите лобове скло. На мить їй здалося, що це сон, але пекучий головний біль розвіяв її сумніви. Вона здивовано підняла руку до голови і вражено торкнулася пов’язки. Мерібет повільно піднялася і зрозуміла, що їй пощастило - вона нічого не зламала, тільки сильно вдарилася головою, але проти цього болю Мерібет мала засіб – в аптечці були різноманітні ліки. Одного разу їй прийшлося бути у схожій ситуації, вона запаслася на майбутнє і ось тепер її сумлінність виправдалася. Дівчина швидко відшукала серед уламків аптечку і проковтнула кілька таблеток аспірину, потім запила їх водою з фляжки і сіла в крісло. Дівчина вирішила забути на деякий час про реальність і задрімала - таблетки виконували свою функцію.

До краю провалля підступили троє озброєних чоловіків, одяг яких був пошитий із хутра диких тварин. В куртках та штанах чоловіків вгадувалися шкури благородного оленя та відчайдушного бізона, на ногах у них були індіанські мокасини, їхні обличчя закривали чорні пов’язки, які передовсім оберігали чоловіків від в’їдливої пилюки, що повільно кружляла у повітрі. У кожного на голові було дещо, що тільки здаля нагадувало капелюхи. Вони були на вигляд якимись однаковими і тільки один з них був вищим на зріст. Цей гігант перевищував своїх товаришів на цілу голову. Він виступив уперед і поглянув униз. В роті він тримав недопалок сигари, яка вже давним-давно згасла. Шквал вітру приніс дивні запахи і вони насторожилися. Гігант щось промовив і вказав рукою у прірву, двоє інших чоловіків схвально закивали головами, потім один з них поклав на землю свій карабін і скочив в ущелину. Слід сказати, що від підніжжя урвища, де лежав літак, до його вершини було 230 футів, але чоловік у звірячій одежі успішно приземлився, подолавши висоту, немов у нього були крила орла. Тут чоловік зупинився, опустився на коліна і понюхав скелясту поверхню. Втягнувши носом повітря, він підняв голову і тихо заричав, його товариші відповіли йому голосним риком. І на мить здалося, що у горах з’явився лев, грізний цар джунглів.

Чоловік, не встаючи, поліз до літака, а його рухи були чисто тваринними. Він ніби змінився, як перевертень, але тілом це все ще була людина, хоча розумом – дикий звір. І ось цей звір підбирався до кабіни літака, де міцним сном, ні про що не здогадуючись, спала Мерібет.

За кілька сотень миль від того місця, де зазнав авіакатастрофи літак Мерібет, посеред безкрайньої зеленої рівнини, на траві лежав чоловік. Він лежав лицем вниз, розкинувши руки. На його спині був мішок, з якого тягнулися мотузки. Мотузки тримали велику парусину, яка при поривах вітру надималася і раз-по-раз штурхала чоловіка, але він на це не реагував.

Шелест трави і пориви вітру оточували чоловіка, більше на рівнині не було видно жодних ознак життя. Невисока світло-зелена трава під поривами вітру переливалася, немов бурхливі води океану. Більше не видно було нічого, якщо не рахувати, звичайно, жовтого диску Сонця з однієї сторони і блідого овалу Місяця - з іншої.

Несподівано чоловік поворухнувся і застогнав. Перекотившись на бік, чоловік відкрив тим самим своє обличчя. Воно було чисто виголене і перекошене від болю. Дрейк, так звали чоловіка, колись вважався сильним і розумним і його за це поважали, але коли б його друзі змогли побачити Дрейка в цій надзвичайній ситуації, то змінили б свою думку про нього. Людина виглядала немічною. Чоловік намагався вивільнитися з парашута, але ще тільки більше заплутувався у ньому і на його обличчі повільно проступало почуття безпорадності. Нарешті, трохи перепочивши, Дрейк, кілька разів глибоко вдихнувши повітря, почав звільнятися від тягаря. Через годину важкої копіткої праці це йому вдалося. Скинувши мішок на землю, Дрейк встав на ноги і роззирнувся. Від побаченого на його обличчі промайнув відчай. Покружлявши, чоловік сів на мішок і, схопивши голову руками, пробелькотів:

• Що робити? Що робити?? Що робити???