Арру

Річка Арру гладенька, міленька, волохатенька. Густо засіяні травою береги її кучерявляться деревами й пухнастими кущами, що цвітуть густо й жовто. Повільна течія знехотя омиває зелені острівці осоки, які зненацька витикаються з глибини й лагідно протистоять віковічному плину, даючи притулок качкам, чаплям і рагондам. Іноді на річці стрічаються темні загати  із стовбурів засохлих дерев і поламаного гілля. Левкові здається, що величезний ведмідь розлігся на дні річки і вистромляє по черзі на поверхню то кудлату голову, то порослу коричневими водоростями могутню лапу, то чорну, загажену мулом, спину. Над непорушною гладінню річки вишукалися в рядок будинки, лави на набережній, височіть церква, снують машини, ходять люди. І все це відбивається у дзеркалі річкової води. Там, під водою, також небо у хмарах, літають птахи, тремтять будинки й відлунює соковитий дзвін. Прийшов час розібратися з усім цим.

На березі Левко, видершись на стовбур кривої верби, схилився над водою. Раптом там, у водах,  він побачив себе в блискучому костюмі астронавта! Хлопчик-астронавт весело махає йому рукою. “Ну чого ти?! Нумо грати! Стрибай сюди!” – запрошує він. “Мені не можна! Я можу втопитися,” - невпевнено суперечить Левко. “Ха-ха-ха! Не бійся, не втопишся! Я ж не втопився! Нумо! Тут весело! Дивись, скільки нас тут!” І Левко, дійсно, бачить інших хлопчиків. Усі вони в маскарадних костюмах. “Але у мене немає костюма!” – у відчаї кричить він, і сльози, як горох, сиплються з очей. Це так прикро, так несправедливо, з огляду на те, що вдома у нього їх ціла шафа. “Не плач! – втішає його пишно вбраний Ахілл. – Твій костюм тут і давно чекає на тебе!”

Левко набирає в легені повітря, замружується і стрибає у воду... Коли він розплющує очі, то бачить хлопчиків, що сміючись і штовхаючись, нахиляються над ним і вітаються. Левко піднімається. Він щасливий. Нарешті він знайшов справжніх друзів! “Де ж мій костюм?” – цікавиться він. “Ось він, між корінням старої верби, – показує хлопчик у вбранні Сірого Вовка. – Одягай його швидше! Будемо битися!”

Левко підходить до костюма. Так! Це його костюм! Улюблений Бик з Панди Кунг-Фу – Кай! Він буде Каєм! Непереможним і могутнім! Левко одягає костюм, і в руках у нього дзвенять ланцюжки ци. Кай розвертає свої дебелі плечі й гарчить: “То що?! Нумо битися! Хто зі мною?!”

Отож, битва починається. Сірий Вовк змагається з рудим Шер-Ханом. Бетмен і Людина-Павук воюють з піратами капітана Крюка. Ахілл виходить на герць з Гектором. Джек Горобець схопився з Кракеном. А до Кая наближається страшний зелений Халк. Та могутній Кай готовий з ним битися. Його очі сяють, як кульові блискавки. А голос такий грубий, що рухається давнє каміння на дні ріки. “Агов! Тепер ти дізнаєшся, хто найсильніший!” – кричить Кай і кидається на Халка.

Дзвенять мечі. Іскри від ударів спалахують різнокольорово й не зникають, тому що бій не припиняється. Усі метушаться, стрибають, качаються, завдають потужних ударів, кричать. Нікому нічого не болить. Ніхто не докоряє. Так весело, і хочеться бавитись і бавитись...

Раптом умить сутеніє, і течія стає стрімкою та загрозливою. Хлопчиків несе до небезпечного водоспаду, який несподівано утворився на середині річки. Вони намагаються ухопитися за придонну траву, але руки ковзають і не слухаються у крижаній воді. Течія вириває з рук Кая переможеного Халка. Левко з усієї сили тримається за корені старої верби, відчуваючи спиною  надзвичайний тиск води. Він мусить вийти на берег там, де заходив. Інакше загубиться. І Мама з Татом ніколи не дізнаються, де він. Левко тримається з останніх сил. Маска з рогами, ланцюжки ци уже давно зникли в бурхливому потоці. “Мамо! Мамусю! – кличе Левко. – Мамусю! Рятуй мене!” Однак велика вода відриває його від коренів старої верби й волочить за собою. Левко чує жахливий рев і відчуває, як задвигтіли береги й хистке дно. “Це Ведмідь, – встигає подумати він. – Це Ведмідь образився на наш галас”. Його товаришів несе на гостре каміння. Хлопці також кличуть своїх мам, але усі зникають у кипучій круговерті.

“Мамо! Ма-а-а-а-мо! – кличе Левко. Раптом щось його затримало. Він помічає ланцюжок ци, що дивом зберігся на поясі й тепер зачепився за кам’яний шпичак. Але потік води був такий скажений, що кам’яна брила розкололася і Левко, прикутий до неї ланцюжком ци, повільно сунувся до краю водоспаду. “Матусю, – шепоче Левко, утримуючи брилу тілом. – Де ти? Допоможи мені”. Вода шалено тисне й котить безпорадного хлопчика до прірви. Щось біле майнуло в мішанині мулу та піску. Кам’яна брила зупиняється, ніби стикається з перешкодою. І Левко чує: “У-у-у-у”. Це його тюлень У прийшов на допомогу. Радісно закалатало серце... Але брила перекочується через перепону і з неймовірною швидкістю прямує в провалля. Левко гірко заплакав. Чому він пішов один? Чому нічого не сказав?

І раптом настає тиша. Вода швидко відбуває. З-за плетива хмар вигулькує  яскраве й гаряче сонце, висвітлюючи на краю водоспаду великий блискучий камінь й прикутого до нього хлопчика. І тут з’являється Звір. Ведмідь повільно наближається до дитини, недбало загрібаючи лапами водорості й каміння. Каламуть стікає по брудних залежаних пасмах. З його голови зсувається глина й жабуриння. Над ним кружляють невдоволені гуси, чепурні канарки, сердиті чаплі й вартові ворони. А з кудлатих вирв шерсті на спині визирають чорні річкові щури. Ведмідь піднявся зі свого лежбища й потяг за собою води Арру, і тепер вони, розвернувшися йому вслід, готові впасти на Левка уже з іншого боку. Звір випростується й закриває сонце, а на його лапах сяють сталеві кігті Росомахи. Впала темінь. Страшенне ревіння стрясає небо, і зірки схарапуджено сиплються додолу. “Нумо битися!” – хрипить Господар ріки й скидає на хлопця чорних щурів. Левко заплющує очі, наставивши вперед руки для захисту...