Рух і Дух

Левко прокинувся від запаху куліша. Він аж смикнувся подивитися, але не зміг підняти голови. Зауважив тільки, що лежить на запашній траві біля куреня.

-Лежи, лежи, Окуню, – долинув голос Сірка. – Уже майже готовий.

-Здорові були, – привітався Левко. – Діду Сірко, їсти хочеться.

-Здоров, здоров, якщо не жартуєш!

Сірко засміявся.

-Ось тобі чай за рецептом вербової сумки, ось бульбочка, а тоді вже черга куліша.

Сірко допоміг хлопчику піднятися, намостив йому за спину чувал із травою, щоб тому зручніше сісти, й напував з кружки запашним напоєм. І між тим  провадив:

-Вибач, хлопче, старого Сірка. Трохи я твої сили переоцінив. Та нічого. Минеться.

-А що зі мною трапилося? – спитав Левко, кусаючи бульбочку. – Я нічого не пам’ятаю. Полоза пам’ятаю, як на березі сиділи з вами пам’ятаю, карусель... А потім уже прокинувся без сил... І ось...

-Згадаєш. Усе згадаєш, – заспокоював Сірко, клопочучись навколо казана.

Ліла намарне ловила стрьопи на цупких Сіркових штанях, затим стрибнула на них і тепер теліпалася, мов хутряний хвіст. А Левко почав з’ясовувати:

-А як ви, діду Сірко, можете так непомітно шептати прямо у вухо?

-Навчився. І ти колись навчишся, – посміюючись, відповів Сірко.

-А що це за бульбочки?

-Це корінь любки дволистої, – розказує Сірко. - Раніше козаки, щоб не возити з собою багато їжі, робили з цих бульбочок намисто й носили під сорочкою. З'їсть козак таку бульбочку – і далі в похід чи у бій на цілий день.

-А якими квітами я в гадюк кидав? Прямо як м'ячики відскакували!

-Так це ж наші чорнобривці! Дуже їх гадюки не люблять! - задоволено оскаляється Сірко.

Ліла відчепилася від штанів й всілася поруч Левка у сподванні страви. Тюлень спочивав у холодку. Нарешті дійшло до куліша. Левко вхопив свою ложку, поклав на колоду і для Ліли куліша чималенько й приступив.  Сірко витяг, ніби з повітря, ложку з довгим держалном і повільно занурив її у страву. Левко наївся й сперся на колоду. Сірко зосереджено мішав у казані.

-А я ж здогадався, що Сивий Вовк - це ви, - тихо сказав Левко, ніби боявся помилитися.

-Так, це я, - признався Сірко.

Потім пошукав у широких штанях і простяг Левкові брудно-зелений шорсткий камінь, що помістився тому в долоню.

– Ось тобі вітаннячко від Царя Полоза.

-Що це? – зачудовано запитав Левко. – Просто камінь?

-Це необроблене золото, - провадив Сірко. - Цар Полоз сказав: якщо буде йому зле у двобої з річковим драконом Пелюдою, нехай кине в нього оцей камінь. Перемоги камінь не подарує, але щось перемінить. Дракони люблять дорогоцінне каміння, і ніхто не знає, що буде, якщо якийсь камінець втрапить до них.

Левко уважно розглядав дарунок. Камінь тьмяно блищав, був схожий на звичайний, придорожній, яких мільйон. Хлопчик поклав його в сумку і подякував.

-Діду Сірко, а чому Полоз так зробив?

Сірко ретельно почав перемішувати куліш.

-Наші полози тварі не злісні, але господарські, – пояснював козак. – Вони в дальнім свояцтві з Драконами. Цар Полоз виконував прохання дракона Пелюди – попередити тебе та налякати. Якби ти плакав, кричав, просив, чи взяв би скарби, то на цьому все й закінчилося б. Ти миттю повернувся б додому, але не пам'ятав би нічого. Інший світ закривається тим, хто не вміє вчити уроки.

-А я думав, що Цар Полоз хоче мене вбити, - сумнівався Левко.

-Цар Полоз не провидів у тобі міцного козацького Духу і не очікував, що йому дошкулятиме якась біло-чорна почвара. Коли він зрозумів, що легкої перемоги не вийде, то розсердився. Адже злість вгамувати дуже важко. Тож якби не Сивий Вовк, невідомо, чи отримав би ти Полозів дарунок.

-Діду Сірко! А як ти це робиш? Ну те, що ти робиш... Ну...

-Я зрозумів ... Роблю, синку. Характерник я.

-Характерник? Це як? – аж подався Левко.

-Характерники – це такі козаки. Вони ні кулі, ні шаблі не бояться. Вміють відразу зникати в одному місці і з'являтися в іншому. Знають, як Ману напустити на ворога чи густим туманом утекти від нього.

Левко витріщив очі й знову «поплив» обличчям. Сірко засміявся:

-Левку! Ти знову за своє! Ану постав брови на місце! Ха-ха-ха! А ще характерники відчиняють замки без ключів, переходять річку по лозі, під звичайним відром пливуть під водою тисячі кілометрів, бачать далеко довкола себе, стережуться на дні річки, вилазять із зав'язаних торбів, перетворюють людей на кущі, вершників – на птахів, і самі можуть постати дубом на узвишші або очеретом у болоті, або перекинутися звіром чи птахом... Ось так!

-То ви чарівник?! - захоплено вигукнув Левко.

-Можна й так мовити, – погодився Сірко. – Тільки це не чаклунство, а велика робота... А в Україні «сірком» називають вовка. А коли вовк старий, то ось тобі й Сивий Вовк.

-Скільки ж вам років?

-Чотириста з гаком, Левко ... І багато мені тобі сказати хочеться, та час наш закінчується.