Дід Сірко

Озирнувшись, Левко хотів негайно ж спитати козака про Сивого Вовка, але незнайомець підвівся і саме пригладжував свій третій вус.

-А навіщо це? - запитав Левко, показуючи на завиток навколо вуха.

-Це оселедець, козацький чуб, – пояснив усміхаючись козак. – Щоб Богу було зручно нашого брата на небо тягнути!

Левко засміявся, уявивши, як незнайомець дригає у повітрі ногами, а Бог, напружившись, тягне його за чуба на білу хмарку. Левко зобразив це так комічно, що козак знову зайшовся від реготу.

-А це у вас пістолет? - поцікавився Левко, тицьнувши пальцем на пояс.

-Пістоль! Майже вгадав! – відповів козак, витираючи сльози.

-А це шабля?

-Вона сама. Шабля-матінка, – ніжно озвався козак і погладив ефес.

-А це?

Левко показав на численні шкіряні кишеньки різних розмірів на поясі.

-А тут живе все моє господарство.

Козак зняв пояс і передав Левкові. А сам улігся на бік прямо на землю, підмостив руку під голову й заходився розказувати:

-Це ніж. Це ложка. Це для люльки. Це кисет. Це порохівниця. А це для кременю з кресалом. А тут натруска для пороху. А це сокирка – потрібна у поході річ. Вивчай!

Хлопчик уважно розглянув і обережно помацав кожен предмет. Козак лише посміювався і вигладжував вуса. Закінчивши огляд цінностей, Левко повернув пояс і запитав:

-А як вас називати?

Козак засміявся, перекинувся навзнак і глузливо мовив:

-Нарешті! Ще курка і яйце не знесла! Називай мене дід Сірко.

-Сірко? Чому? – подивувався Левко.

-А чому ти Окунь? – спитав козак.

Левко аж почервонів від приємності признатися до козака.

-Тому що я у воді перетворююся на Окуня! – урочисто виголосив він.

-А я на суші перетворююся... на вовка, - просто сказав козак.

Левко вкляк: обличчя витяглося, очі округлилися, брови полізли вгору, нижня щелепа зрушила вниз. Але козак наче нічого не помітив. Він неквапно розпалив люльку і провадив, стежачи орла у небі:

-Вовк сірий. От тобі й Сірко... Ворог не побачить козака, якщо той буде сірим. Сірим - як дим, як повітря при ранкових і вечірніх зорях... Як вовк у лісовій гущавині... Як птах у густій ​​кроні... Як миша на битій дорозі... Як той орел у високості...

Дід Сірко задумався і замовк. Левко теж вмостився поряд горілиць і  полинув у небо. Бездонна синь. І це дивне гудіння, аж до тремтіння. З неба воно чи що? Хлопчик скоса зиркнув на козака. Дід Сірко був тут, та його тут не було. І раптом він, не мигнувши оком, сказав:

-Левку! А чого це куліш наш холоне? Ану! Нумо до казана! О-он там - схованка під колодою. Візьми собі ложку!

Левко й забувся, що голодний. Він дременув до казана, але, коли дістав ложку й оглянувся, то нікого не побачив. Дід Сірко щез.