Поголеною стежкою

Левко і Ева зустрілися на Стежці здоров’я, яку мешканці Вельєра витоптали між річкою й каналом. Стежкою здоров’я вона називається тому, що рухатися нею дозволялося лише пішки, або на велосипеді.

Ева тримала свого щита із золотим коронованим левом. Такий самий знак був вишитий на її футболці. Червона стрічка, як завжди, майоріла в пишному волоссі, змагаючись з вогником. Блакитні очі взялися синім. То був знак її крайньої зосередженості. Левко хутко підходив. Меч і козацька шабля, запхнуті за пояс, здавалося, не мирилися, зіштовхуючись і заважаючи господарю під час ходьби. За спиною ворушився рюкзак. Левко кинув погляд на Стежку. Коли йому було п’ять років, їхня сім’я уже приїздила у гості до Папі-Мамі. Тоді обабіч Стежки чорніли великими ягодами китиці ожини, густо червонів глід, де-не-де  витикався терен. Навіть шовковицю були знайшли й уминали аж лящало. А тепер ні ягідки, ні навіть колючечки від ягідки. Усе скошене, підрізане, упорядковане. Привітавшись, Левко спитав:

-А чого тут усе, як поголено?

-Це щоб, не дай Боже, хтось не отруївся на Стежці здоров’я, – невесело усміхнулася Ева. -   Найкорисніша їжа - суто у супермаркеті.

З рюкзака Левка вигулькнула чорна більмоока голова і, з претензіями до когось невидимого, заховалася. Вербова плетена сумка висіла збоку, для надійності зачеплена через голову за шию. 

-Круто, що взяв Лілу, – зраділа Ева.

-Це ЛілУрій, - коротко кинув Левко.

-Хто? – зчудувалася Ева.

-Побачиш.

Ева здивовано глянула на Левка, але промовчала. В іншому світі трапляється різне. Тож краще не розпитувати. А зараз треба квапитися: у Далекій Заплаві їм слід бути до заходу сонця.

-Бережи вербову сумку, Левку, – нагадала Ева. – Поки що це єдине, що в тебе є для боротьби.

-Таки бій сьогодні буде?– оживився Левко.

-Я не знаю насправді, – відповіла Ева. - Але треба бути готовими...  Берегові мешканці не довіряють тобі, але вони потребують захисту. Подумай, що ти їм скажеш.

Тепер вже Левко здивовано подивився на Еву, але промовчав. Як він може їх у чомусь запевнити? Він ще нічого не зробив такого.

-Ти ж пам’ятаєш, що робити з сумкою?

-Авжеж... Та й  не тільки сумка у мене є, – трохи образився Левко. – І шабля, і...  Ти ж знаєш, який я сильний.

Левко сказав і почервонів, згадавши свої “нормативи”, але Ева, схоже, його не слухала. Ішли мовчки. Із рюкзака час від часу вистромлювалася чорна котяча голівка й скрекотіла погрози птахам.

-Мамі каже, що Життя - це найбільший скарб у світах. Він надзвичайно крихкий – цей скарб. І його треба боронити по усіх світах,  – почала раптом Ева, ніби сама до себе. – “Живи!” – кажуть, щоб прикликати життєву силу. Але іноді там кажуть: “Живи, як востаннє!”.

-Коли це? – злякався Левко.

-Коли потрібно зібрати всі сили, даровані тобі Життям на багато років, і віддати їх тому, хто потребує більше. Так каже Мамі.

-І вже не жити? – розгублено уточнив Левко.

-Ну так, – підтвердила Ева. – Не жити.

-Хіба так буває? – не повірив Левко.

-Буває, - зітхнула Ева. – Наприклад, вугри виводять потомство лише у Саргасовому морі. З усіх річок планети, щосили, вони прямують до цього місця, щоб залишити там ікринки – майбутніх своїх дітей. І вмирають там.

Левко дуже засмутився, уявивши, як таке відбувалося б у людських сім'ях. Його добрий настрій змінився тривогою. Друзі зійшли зі стежки, занурившись у хащу й павутиння, і незабаром Ева мовила: 

-Ми прийшли.

Біля найвужчого місця річки, де пахло болотом, розчепірився старий Дуб. Сухі нижні гілки його зламалися і стояли сторчма, тому дерево було схоже на могутнього каліку, який тримається на численних милицях. Проте кучма  Дуба ще буяла, і молоді жолуді бавилися у ній, стукаючися бочками. Величезне чорне дупло зяяло у порепаному тілі поважного велетня. Дуб німував. Друзі взялися за руки і обхопили шорсткий стовбур, притулившись щоками до кори.

-Вітаю, Дубе! Я Левко Золотий Окунь. Допоможи нам! Заради живого!

-Вітаю, Дубе! Я Ева Строката Форель! Допоможи нам! Заради живого!

Дуб так затремтів, що посипалися жолуді. Дуб вірив у пророцтво Білого Лосося. Він довго чекав.  І дочекався.

-Переправа готова! – проскрипів Дуб. - Пліт вже чекає на водах підземної річки! Лишайте обереги. Поспішайте!

З рюкзака почулося протяжне виття. Левко потягнув «блискавку», і на траву скочила Ліла, тримаючи в зубах У. Волочачи тюленя за холку, вона підбігла до Дуба і, подряпавши кору, стрибнула в дупло. Ева, попередньо засунувши під дубове коріння щит, по старих милицях дісталася дупла, сіла, опустивши ноги у його отвір, оглянулася на Левка і зникла.   “Земле-мати, мій меч тобі, твій світ мені!” І Левко так само зник у дуплі Дуба.

Хлопець впав у воду й негайно відчув, як щось виштовхнуло його на тверду поверхню.  Пліт коливався й шарпався, як пес на ланцюгу. Піднявшись на ноги, Левко помітив, що випромінює світло. Це золота кольчуга, що дрібними лусочками вкривала його тіло, висвітлювала чорне гугняве  підземелля. Левко Золотий Окунь міцно стискав у руці козацьку шаблю. На його голові, спині та боках стовбурчилися гострі, наче скляні, плавці. Деякі з них міцно притискали до стегна вербову сумку. Поруч із ним, у срібній кольчузі, із яскравою стрічкою у волоссі, напружено вдивлялася в темряву Ева Строката Форель. Вогник білою перлиною світився у її волоссі й також кидав пасмо світла вперед. Пліт був прив'язаний до кореня дуба. Навколо колод шумувала вода. Раптом вона роздалася, і з глибини з'явився звір. Спочатку його лискуча морда: очі горіли холодним блакитним вогнем, відкрита червона паща з гострими білими іклами вивергала протяжне виття. Здавалося, істота балансує на білому надувному матраці. Крізь струмені води чорною стрічкою, кінець якої губився в глибині, блищала її довга спина. Потім вона вчепилося лапами в колоду, і тієї ж миті «білий матрац», з блискучими  гудзиками тюленячих очей, спритно зліз чудовиську на спину і ковзнув на пліт. За ним, пирхаючи і обтрушуючись, влізла мокра, схожа на гремліна, кішка. На плоту Ліла знову видерлася на спину У. Ці двоє були одним. Горда голова Ліли височіла над добродушною мордою У. Її широко розставлені передні лапи потопали кігтями в шиї тюленя, тоді як решта котячого тулуба, немов чорне покривало, розтікалася широкою спиною колишньої іграшки. Друзі завмерли, зачаровані видовищем.