Ліла

Ліла

Левко сидів у своїй кімнаті і нестерпно страждав. Він не знав, як бути з Чорною Тополею. А може... Може, це й не Чорна Тополя?

-Синку, ти збираєш гербарій? – долинув з коридору голос Мами.

Хлопчик схопив лист мовчазного дерева і кулею вилетів із кімнати.

-Мамо, мамо! Яке це дерево? – з радісним сподіванням запитав він.

Мама з цікавістю розглядала плетену сумку. Потім глянула на сина, на краплеподібний лист і весело відказала:

-Не маю жодного уявлення. То ти збираєш гербарій, Левку? Яка незвичайна у тебе сумка!

-Не маю жодного уявлення, шо то за гебрарій, - пробурчав Левко і забрав свою сумку.

-Не засмучуйся, синку! Ми спитаємо у Гугла! Давай свій листочок, - сказала Мама й озброїлася айфоном.

Вона навела об'єктив камери на лист дерева, і пошуковик видав результат.

-Ну ось! Тополя Чорна! Ти радий? - запитала Мама, обіймаючи хлопчика.

-Радий, - якось невпевнено відповів Левко, звільняючись від обіймів.

-А гербарій - це колекція засушених рослин. Я ж бачу – ти їх цілу торбу набрав.

- А... Так...

Мама тривожно пасла сина очима. Левко поплентався до себе, тягнучи по підлозі плетену сумку. Слідком, намагаючись зупинити пахучу іграшку, вистрибувала чорна кішка Ліла.

Двері в кімнату хлопчика зачинилися. Мама замислилась, на автоматі звільняючи стіл для роботи. І нарешті, підготувавши мольберт і підібравши потрібні тюбики з фарбами, зручно вмостилася і впевнено промовила вголос:

-Ні... Не може бути... Ні...

Далі нанесла кілька мазків, знову задумалася і прошепотіла: "Хоча..."

Мама вирішила поговорити із сином. Коли вона  увійшла до його кімнати, то побачила, що він заснув з кішкою в обіймах. Ліла розплющила  блакитні очі й муркотнула: «Не заважай».

Мама повернулася до роботи, яка, однак, не клеїлася. Їй би зараз самій прилягти разом із Лілою: присутність кішки, один дотик до неї несуть умиротворення та заспокоєння. Кішка стала другою дитиною у їхній родині. Одного разу, на виході з критого Єреванського ринку, Мама мало не наступила на чорну вовняну грудочку, яка тихенько пищала й сліпо тикалася у високі щаблі, де снував безперервний потік людей. Тато вчасно звернув увагу. Вони поспішали, тому навіть не зупинилися пожаліти кошеня і віднести до безпечнішого місця. Усю ніч Мама не спала, звинувачуючи себе у жорстокості та боягузтві. А вранці вони повернулися, щоби забрати нещасне. Тато був певен, що того вже з'їли собаки. І справді, на старому місці кошеняти не було. Дослідивши довколишні підвали, Мама й Тато увійшли в приміщення ринку, і тут, за масивними дверима, побачили її – чорну, мокру, тремтячу пляму. Мама закутала знайду в шарф, де та миттєво заснула і вдячно муркотіла всю дорогу до ветеринарної клініки. У клініці встановили численні переломи хвоста аж до відсікання його кінчика. Констатували інфекційне захворювання очей, що спричинило утворенню грубих біло-блакитних плівок на них. Виявили лишай звичайний і повідомили, що на бідну тварину ще й наступили, про що свідчило неприродно видовжене тільце і попа, що стирчала назовні. Мама, не вагаючись, закупила всі ліки і самовіддано лікувала котеня. Паралельно вона боролася з лишаєм то в себе, то в дітей (!). Менше з тим,  Лілу  врятували. Плівки на очах залишилися, але кішка якось бачила, тільки ніколи не можна було здогадатися, куди вона дивиться. І це була її головна фішка у вуличних котячих боях. А коли кішечка мружилася, то між повіками струменіло блакитне сяйво. І тоді здавалося, що вона – прибулиця з Космосу. Короткий хвостик не заважав їй стрибати далеко і високо – довгі стрункі лапи неабияк тому сприяли. Попа повернулася на місце. А видовжений тулуб і шляхетна постава дворової столичної кішки надавали їй шарму справжньої Багіри. Цікаво, що Ліла була чорна і в середині. Коли вона позіхала, то демонструвала свою чорну пасточку. Це була справжня бойчиня. За свої три роки життя Ліла встигла поміняти країну проживання, була збита машиною, відбула три операції, якщо не рахувати болісне вилучення шпагату з кішківника, і стала загрозою котячої братії на прибудинковій території у Вельєрі.  Ліла була грайливою, волелюбною і мстивою. Вона могла випускати пазурчики та застосовувати зубки, якщо її проганяли з кухонного та робочого столів, від екрану комп'ютера, якщо відмовлялися гратися, якщо набридали з лікувальними процедурами. І лише одну людину вона не чіпала за жодних обставин, навіть якщо її стискали, переслідували, безапеляційно розглядали, одягали, садовили в машини та колясочки. Таким щасливчиком був Левко. Так само безстрашний, і так само молодий, як і Ліла.