Зелене військо

Білий птах на одній нозі самотів на сірому тілі Кам'яного Дракона. Його  жовтий дзьоб  войовничо стирчав довгим гвіздком із горбатої спини.  Левко перебрався через заборонну огорожу й наблизився до греблі.

-Послухай, Лелеко, - звернувся хлопчик.

Зненацька пролунав різкий голос.

-По-перше, ти забув привітатись. По-друге, я не Лелека, а Чапля. А по-третє, ти нічого не знаєш. Нащо мені слухати тебе?

Біла Чапля, майнувши широкими крилами, повільно злетіла. У повітрі її горб зник, шия граційно вигнулася, ноги виструнчилися, і вона велично здійнялася, самотня і байдужа.

За порадою Ведмедя, Левко прийшов знайомитися з рослинами на берегах Арру, але, вздрівши птаха, вирішив, що той йому щось цікаве та й повідає. Дуже кортіло якнайшвидше стати до бою. Але зла Чапля полетіла, і Левко розгубився. Він безпорадно крутнувся на місці і вже розважніше оглянув усе довкола. Величезні дерева тягнуться вгору, лоскочучи небо зеленими зачісками. Деякі з них полощуть довгі віти у тихій воді. Тривожно шарудять високі ріденькі кущики. Рожеві, білі, сині, червоні, жовті квіти й квіточки довірливо зоріють на хлопчика, як бебіки. Левко зітхнув і побрів уздовж берега. “І що мені тепер робити? - бурмотів він, ліниво тягнучи ноги. – Як знайомитись?” Він саме проходив повз дерево, гілки якого сумно звисали, і раптом запитав його: “Ти хто?” Так вони з Мамою часто питали один одного у своїх іграх, коли доводилося швидко мінятися ролями. Левко зайшов під гладкі теплі гілки, обійняв шорсткий стовбур і повторив: “Хто ти?” Дерево затремтіло, але не озвалося. І тут він згадав слова Білої Чаплі.

-Вітаю тебе, дерево! Як ти називаєшся? – тихо промовив Левко і одразу відчув  дивну вібрацію в гарячій від сонця корі.

-Вітаю, Золотий Окуню, - прошелестіло дерево. - Заради живого слухай і не перебивай. Я Плакуча Верба. Ти маєш три дні, щоб завоювати довіру рослин над річкою. Це твоє зелене військо. Візьми один мій листочок і шматочок кори. Вони тобі стануть у пригоді. А зараз вирушай до моєї сестри – Лугової Верби і зроби те, що вона скаже.

Левко закляк, уражений. Нижня щелепа мимоволі відпала. З ним говорила Верба! І він усе зрозумів! У долоні він міцно стискав її подарунок. За мить він оговтався і подякував.

Вітер змінив напрямок, гілки Плакучої Верби потяглися до сусіднього дерева. Левко притулився і до його стовбура.

-Вітаю тебе, Лугова Вербо. Я прийшов. Заради живого.

Дерево здригнулося і зашелестіло:

-Вітаю, Золотий Окуню. Ось тобі сумка з моїх гілок. Клади туди все, чим обдарують тебе рослини. Ти можеш покласти в неї дуже багато. Вона ніколи для тебе не буде важкою. Все, що ти візьмеш звідти, з'явиться там знову. Поклади туди подарунки сестри. А я даю тобі мою гілку.

-Що мені робити з цими дарами? - дивувався Лео, ховаючи довгу гладеньку білу гілочку в плетену сумку. – Я зовсім не знаюся на рослинах.

-Не хвилюйся, - заспокоїла Верба. - Коли назріє потреба, рослинка засвітиться і запахне. Опустиш у сумку руку, і матимеш те, що тобі потрібно. Кинь це перед собою і скажи «Живи!». Зелене військо стане на твій захист. А тепер іди до Чорної Бузини і запам'ятай те, що вона тобі скаже.

-А ...

- Он те дерево з чорними ягодами, - прошелестіла Верба, і Левко, як не прислухався, більше нічого не почув у шелесті її гострих, зелених згори і сизих під сподом, листочків.

Чорна Бузина обдарувала хлопчика жменею солодких ягід,

-Дякую, Чорна Бузино, - подякував Левко. – А куди мені тепер?

-Просто йди вздовж берега. Схиляйся над кожною квіткою, торкайся кожного дерева. Але будь обережний: дехто з нас на службі у Кам’яного Дракона.

-Як це? Хто? Як я впізнаю їх? – захвилювався хлопчик.

-Упізнаєш, - і Чорна Бузина одвернулась, полинувши за вітром.

Левко подякував, ще трохи зачекав і рушив знайомитись далі. Заради живого він пестив кожну квіточку, кожне деревце і в заставу дружби отримував подарунки, які дбайливо вкладав у плетену сумку. 

До кінця третьої днини вербова сумка наповнилася справжніми скарбами від М'яти, Щавлю, Волошки, Конюшини, Кропиви, Осоки, Молочаю, Яструбинки, Дремлика Білого, Плакуна, Мальви, Резеди, Ворсянки, Багряника, Цукрового Клену, Гадючника, Валеріани, Каменеломки, Горця, Дикого Винограду, Щириці, Акації, Енотери, Кульбаби. Та чого там ще тільки не було. 

Познайомився Левко і з прихильниками Кам’яного Дракона і королеви Жуссі. Синій Стрельник боляче ошпарив йому пальці, коли він ніжно торкнувся його, щоб познайомитися. Одразу довелося витягти із сумки подорожника і прикласти до пекучих набубнявілих виразок. Так, до Жуссі й Дурмана Левко додав Синього Стрельника. І ще він зауважив, що з боку заростей Жуссі його весь час атакують поодинокі азіатські шершні. Коли це траплялося, із плетеної сумки поширювався аромат м’яти й щільно оповивав Левка. І шершні, тіпаючи від злості своїми жовто-чорними жопками, невдоволено поверталися до своєї  хазяйки.

І все ж одна рослина так і лишалася байдужою до місії Золотого Окуня. Було це міцне дерево із зубчастим краплеподібним листям. Листя це кріпилося до гілок довгими ніжками і гойдалося від найменшого руху повітря. Одні листочки розгойдувалися з боку на бік, ніби кажучи «ні-ні-ні». А інші – вгору-вниз, наче стверджуючи «так-так-так». І таких дерев уздовж річки було чимало. Росли вони біля самої води, і, здавалося, зовсім не переймалися долею Арру. Левко ще й ще підходив до них, вітався, обіймав темні стовбури, прислухався, але марно.