Порада Сивого Вовка

-Отож, слухай, - заплющив очі Ведмідь. - Є ще корінь?

Берегині сумно похиталися в баговинні. Ведмідь довго мовчав, збираючись на силі, і  нарешті почав:

- Щоб пророцтво Білого Лосося здійснилося і річка Арру стала вільною і чистою, тобі, Золотий Окуню, доведеться пройти довгий шлях. Я чекав на тебе. Коли Кам'яний Дракон хитрістю змусив мене скоритися і я тужив на березі бідної Арру, до мене з лісу вийшов величезний Сивий Вовк. Я знав тільки, що він із далеких східних степів. Вовк сказав: «Коли річковий народ Арру прийме того, хто залишив меча, зроби так, щоб той прийшов в Україну, на Запоріжжя, на острів Хортиця. Тільки там можна навчитися перемагати Драконів. Той, хто залишив меча, повернеться, і Арру стане вільною». Сивий Вовк зник. І більше я його не бачив. Мудрий Сом мені розповів, що ти залишив меч, що річковий народ прийняв тебе і що ти родом із далеких східних степів. Ти вмієш тримати меч. Ти готовий боротися. Ти інший. Ви на Сході, у ваших степах, не звикли потурати Драконам.

-А я взагалі нікого не слухаю! – похвалився Золотий Окунь.

-А це дарма, – ніби аж розсердився Ведмідь. – Мати й Батька  мусиш слухати, бо не зчуєшся, як у лихо скочиш.

Звір закашлявся – грубе стебло Жуссі здавило йому горло. Золотий Окунь плавцем перерізав стебло. Він хотів так вчинити з рештою зелених мотузок, та Ведмідь зупинив його.

-Дякую, але не роби цього більше, щоб королева Жюссі не збурилася заздалегідь. Тож слухай. Перш ніж податися в Україну, ти маєш познайомитися з рослинами на берегах Арру – це твої найперші помічники. Ти маєш потоваришувати з птахами та тваринами на річці – вони будуть служити тобі, якщо визнають за тобою силу. Звертайся до всіх зі словами “заради живого”. Потім знайди на березі кущ Ліщини й зірви зо два десятки горіхів. Ці горіхи називаються ведмежі. Давай горішок кожному, хто зустрінеться на твоєму шляху. Якщо незнайомець його прийме – це друг. Якщо ні – ворог. З мішечок горіхів принесеш мені, щоб я діжався тебе й не помер з голоду. Я хочу побачити Арру вільною. Хочу віддати решту сили за неї. І останнє. Мабуть найважче. Тобі треба розговорити Чорну Тополю.

-А чому найважче? Адже я тепер розумію мову тварин і рослин, – гордо заявив Золотий Окунь.

Ведмідь замовк, збираючи рештки сил.

-Ти надто самовпевнений, Золотий Окуню. Не все, що здається простим, просте насправді. Штука в тому, що Чорна тополя не розмовляє. Зовсім не розмовляє. І ніколи не розмовляла.

-Тоді чим вона може допомогти?

-Вона знає Силу, яка допоможе тобі впоратися із царством Жюссі. І ти маєш розговорити Чорну Тополю.

-А Ти знаєш цю Силу?

-Знаю.

-Так скажи.

-Якщо я розповім про Силу, носієм чи творцем якої ти не є, то ти ніколи не зможеш нею скористатися. Вона не виявиться. Ти все мусиш пізнавати сам. Це перше. Чорна Тополя сама має захотіти дати тобі цю Силу. Це друге. І третє: ти маєш знайти спосіб почути її. Ніхто не знає, як говорить Чорна Тополя. Ніхто ніколи не чув. Тепер йди.

-А що потім? - вигукнув Золотий Окунь.

Ведмідь розплющив очі, виплеснувши  трохи безнадійного мороку свого нещастя в тремтливу твань.

-Потім? Коли все це зроблю? - поспішав уточнити Золотий Окунь. – Потім битва? Битва?

На якусь мить очі Ведмедя срібно виблиснули, і він прошепотів:

-Коли ти все зробиш, ти знатимеш, що ПОТІМ.

-Я зроблю все, як ти сказав, Ведмедю, – твердо пообіцяв Золотий Окунь. - І, будь ласка, не вмирай...

-Зв'язок будемо тримати через Ведмеже Вухо! Воно росте скрізь!

Це було останнє, що почув Золотий Окунь. У нього вже туманилось у голові від нестачі кисню. Він стрімголов злетів на поверхню води й довго дихав. Коли ж прийшов до тями, то побачив, що разом із ним судомно ловлять повітря й річкові жителі. Золотий Окунь попрямував до старої верби,  обмірковуючи послідовність своїх кроків, як справжній воєначальник. Коли Левко забирав свій меч, то помітив, що щита Еви уже не було, а в гілках  дерева метався схарапуджений кажан і натужно пищав.