Ведмідь

-Водице-водице! Мій меч тобі – твій світ мені!

Пістрява Форель вже чекала. Витонченими плавцями вона запросила Золотого Окуня слідувати за собою. Зарості Водяної Примули густішали. Не було чим дихати, і Золотий Окунь у паніці закрутився на місці. Помітивши це, Пістрява Форель скомандувала підйом. Золотий Окунь жадібно вдихав повітря нагорі  й тішився, що живий.

-Ти зауважував, що на поверхні води часто з'являються кола? – сумно спитала Форель. – Кола, кола. Суцільні кола. Як від дощових крапель.

-Так, бачив, - відповів Золотий Окунь. - Мама казала - так буває, коли рибі не досить кисню.

-Все правильно. Весь кисень дістається Водяній Примулі, тобто “Жуссі” французькою мовою. Тепер ти розумієш, як воно – вмирати повільною смертю, – сумно мовила Пістрява Форель. – Дихаєш? Попливли. У нас мало часу.

Вони прибули до темного, каламутного місця, де, як з туману, спливали коричневі, волохаті плями. Спливали й опадали кудись  на дно. А потім знову виринали, ніби прив’язані за ланцюги привиди. Золотий Окунь тривожно зиркав навсібіч. За таких умов він і сам собі здавався рибою-зомбі. Водяні світлячки ледь висвічували дорогу. Раптом привиди судомно загойдалися, і Золотий Окунь відчув, як течія відносить його назад. Хтось зупинив його і підштовхнув уперед. Він помітив, що це Щуки — берегині річки. Весь цей час вони безшелесно снували поруч. Золотий Окунь пильно вдивлявся в темну твань, що коливалася й мінилася під ними, і нарешті зрозумів... У мулищі, серед річкового сміття, лежав величезний, жахливий Ведмідь. Товсті стебла Жуссі, мотузками обвиті навколо Звіра, утримували його при самому дні. 

-Він дуже кволий, - прошепотіла Пістрява Форель. - Тут бракує світла та повітря. Він умирає.

-Це той самий Ведмідь? Вмирає?! 

Золотий Окунь вражено оглядав поваленого велетня.

-Так. Тоді, коли ти бачив його вперше, Кам'яний Дракон дозволив Жуссі послабити стебла навколо нього, бо наказав налякати тебе, - пояснила Пістрява Форель.

-Дайте йому Ведмежого кореню, будь ласка, - попросила вона Хранителів.

Щуки своїми гострими зубами розчепили стиснуті щелепи Ведмедя і поклали йому в пащу шматочок червоного кореня – того кореня, дрібка якого ще залишилася з часів його, ведмежої, рятувальної місії. Ведмідь, відчувши знайомий лікувальний смак, проковтнув корінь і розплющив очі. Зауважив мовчазну делегацію, тяжко зітхнув і заговорив повільно, із зупинками :

-Отже, Золотий Окунь тут. Слухай. Я знаю, як допомогти річці. Але я знесилений і пов'язаний по всіх лапах. Ти бачиш сам. Кам'яний Дракон не віддасть мені Арру. Я помру вперед.

-Не кажи так! – не витримав Золотий Окунь. – За  пророцтвом Білого Лосося...

Ведмідь заплющив очі. Річковий народ журливо мовчав. Пістрява Форель жваво замахала плавцями:

-Не перебивай! Не сперечайся! Тільки слухай.

-Кам'яний Дракон на річці не дуже вірить у пророцтво Білого Лосося, – вів далі Ведмідь, не розплющуючи очей, - тому що Красивий Дракон у Місті ніколи нікому не дозволить входити в річку й там порядкувати. А щоб розвалити греблю, треба хоча б умочити ноги... То шо їм пророцтво якогось  Білого Лосося... Вони впевнені, що річку вже ніщо не врятує. І ніхто. Тому в бідному тілі моєї любої Арру неподільно господарює королева Жуссі та її ненаситні діти під захистом двох Драконів.

-Та цю вашу Жуссі можна вирвати умлівіч! Те ж мені – королева! Ми з мамою рвали! - знову не втримався Золотий Окунь.

-Не можна-а-а, - застогнав Ведмідь. - Не можна просто рвати Жуссі. Її треба ви-ко-рі-ню-ва-ти... А нікому... І ніяк... За законом цієї країни, Красивий Дракон не має права нічого змінювати в руслі ріки. Якщо ж він порушить цей закон, то одразу стане некрасивим і житиме у бідності та злиднях. Люди в Місті не можуть сперечатися, бо на них чекає покарання. Вони остаточно перестали думати. За людей думають Дракони.

-Як люди можуть слухати дракона? Я не бачив серед людей жодних драконів! - не витримав Золотий Окунь.

Ведмідь замовк. Треба зібратися на силі: терпляче пояснити все неочевидне, але важливе, тому, хто залишив меча. За хвилю він провадив далі:

-Красивий Дракон - це головна людина Міста над річкою. Вона називається Мер. Він не народжується Драконом. Він стає Драконом, коли займає місце Дракона. Кожен, хто потрапляє на місце Дракона, починає служити Золотому Дракону Великої Країни, а той служить Незримому Дракону Вигаданого Світу. Так на Землі зараз все влаштовано. Живе Життя не помічають. А якщо чогось не помічати, то згодом воно зникне... І все ж є зарада... І я скажу тобі... Тільки не передумай, Окуню. Якщо передумаєш, і сам загинеш і нас занапастиш... І живе Життя не врятуєш... Отже, чи готовий ти стати на герць з Драконами й порятувати Арру? Кажи, не зволікай...

Золотий Окунь був наляканий і розгублений... Кам'яний Дракон... Красивий Дракон... Золотий... Незримий... Він майже нічого не второпав. Купа драконів, і усім їм стинати голови? Навіть у казках, як правило, дракон один.  Золотий Окунь рішуче поворушив плавцями і майже з відчаєм спитав:

-А Ти? Ти, Ведмедю, віриш у пророцтво Білого Лосося?

-Вірю, - прошепотів Ведмідь, не розплющуючи очей.

-Віримо! - зашурхотів річковий народ.