Дракон

-Я вирішив зібрати усіх, тому що сьогодні, за пророцтвом Білого Лосося, до нас прийшов хлопчик з Міста над рікою, – сповістив Сом.

Річковий народ радісно затріпотів плавцями в хаотичному переміщенні й знову завис в пошані.

-Він залишив меча межі корінням старої верби, – вів далі Наймудріший.

Стався справжній риб’ячий феєрверк. Риба перекидалася, кружляла  у дивному танку, збурюючи поверхню води, і навіть злітала у повітря.

-Меч для Дракона під корінням старої верби!

Кожна рибинка промовляла цю новину знов і знов, як заклинання. Коли радість ущухла, усі знову зависли в пошані. Річковий народ знав: той, хто приходить з Міста на рікою, бере подобу одного з них. Хто ж це? 

-Ось він... Золотий Окунь, – урочисто промовив Сом і показав на Левка.

Річкові мешканці розсунулися, і Левко показався в колі світла, що йшло від нього самого. Жовта луска змішалася з чорною, і він зробився золотим. До нього наблизилася Пістрява Форель. Золотий Окунь зніяковіло привітав усіх яскравими плавцями й недобре глянув на подругу. Він любив боротися, але навряд, щоб його меч годився перемогти дракона!

-Зараз я розкажу вам, що трапилося багато років тому, коли навіть мене не було на світі, – почав Наймудріший. – Колись наша Арру була повноводою й сильною. Справжня красуня. Багатьом істотам служила вона затишною домівкою. Завжди вона прагла дістатися до своєї великої сестри Луари, і завжди та завдячувала їй за кришталеві води... А потім прилетів Дракон. Дракони люблять забирати собі найкраще, найчистіше, найгарніше. Вони оволодівають цим і тримають у себе, доки полонені не втрачають сили й саме життя. Дракон ліг посеред ріки і з тієї пори п’є нашу воду. Він загородив вільний тік води. Він спрямував води в інше річище, до Каналу, який побудували люди, вірячи, що так краще. Звідтоді тіло Дракона у місті над рікою називають греблею. А місце біля водоспаду, де показується драконяча морда, – Головою Дракона. Були сміливці, що намагалися звільнити красуню Арру: і небесні Орли, і сніжні Барси і Синій Тунець – та усе марно. Останнім був Ведмідь. Багато років змагався він з Драконом, але перемогти не зміг. І піти не зміг. І Дракон пообіцяв Ведмедю віддати Арру – мертву. Ведмідь хотів утопитися, та Арру вже так зміліла, що у нього вийшло лише простягнутися  у ній. Так він і лежить досі – повитий травою, закиданий мохом, затягнутий тванню болотяною – і плаче за своєю красунею-рікою.

Похмуро слухав річковий народ. Левко Окунь (те, що він – окунь Золотий, ми будемо пам’ятати, але зватимемо нашого героя відтепер саме так) ловив кожне слово старого Сома. Хлопцеві було щиро жаль Арру. Але перемогти Дракона?

-Відкинь сумніви, Золотий Окуню! У цих землях давно не було воїнів. А ці води не знали свободи, відколи Дракон напосівся на них. У Місті над рікою переплутали добре й зле. Усе природне занапастили, штучне прийняли й радіють, як малі діти. Люди більше не зважають на нас. Але справжня сила таки у нас, у дітей матінки Природи.  Є ця сила і в тебе, Окуню, тому що ти – нащадок запорозьких козаків – воїнів з України. Вони вміли боротися за свою свободу та свободу своїх домівок, лісів, степів, рік. Розпитай про них у своєї мами. Вона знає усе, що тобі треба.

Левко Окунь пильно дивився на старого Сома й не міг оговтатися. Наймудріший випереджав усі його питання.

-Відтепер ти розумітимеш мову усіх живих істот. Ти став причетним до світу води. Згодом ти пізнаєш світи інші. І тоді ти будеш стати на герць. Поверни нам живе життя. Будемо жити ми, і ви, у Місті над рікою, будете жити. Загинемо ми – і вам прийде кінець. Бийся з Драконом! Я не знаю, хто переможе. Я знаю, що треба змагатися. Так говорив Білий Лосось.

-А ще? Е-е-е... Що далі говорив Білий Лосось? – захвилювався Левко.

-Далі пророцтво уривається. Його останні слова: “і вони зійшлися...”

-А далі? – квапить Левко Окунь.

-А потім Білого Лосося проковтнув Дракон. Твоя подружка – Пістрява Форель – пра-пра-пра- і ще сто разів правнучка Білого Лосося, – повідомив Наймудріший і рушив до своєї ями.

-Усім мешканцям Річкового міста робити все, що скаже Золотий Окунь, – наостанок видихнув Сом, – і що скаже Пістрява Форель, коли Золотий Окунь буде у Місті над рікою... Чи де він там буде...

-Зачекайте, риба Сом! – із благанням вигукнув Левко. – Можливо, ви не в курсі? Мені тільки сім років!

-Нівроку! – прогув Наймудріший і поринув у свою яму.

Пісок та мул оповили мешканців ріки. А коли вода стала чистою, біля старого мосту вже нікого не було. Левко розплющив очі. Він лежав у ліжку й, за звичкою, м’яв носа старого У. І раптом з-під стиснутого носа долинуло тоненько: “У-у-у-у! Вітаю тебе, Золотий Окуню!”. Левко закляк і ковтнув слину. На ковдру стрибнула чорна кішка Ліла. Вона понюхала обличчя хлопчика, лизнула його в ніс і занявчала: “Вітаю тебе, Золотий Окуню!” Левко рвучко сів і з підозрою витріщився на кішку. Обличчя його поїхало і не верталося на місце. І тут увійшла Мама і весело вигукнула: “Вітаю тебе, Золотий Окуню! Наснилося щось? Піднімайся хутчіш! Ідемо на річку! Татко вільний сьогодні!”