РОЗДІЛ 2 : подих Райвен-Рік

    Секунди тяглися нестерпно довго. Поки Еммілі чекала на відповідь, її погляд зацікавлено й тривожно ковзав по фасаду будівлі. Це не був якийсь занедбаний будинок на околиці. Маєток Беатрис Коллінз і через роки зберіг відбиток колишньої величі та статусу своєї власниці. Двоповерхова біда будівля виглядала монолітною і неприступною, як і сама колишня суддя. Тут не було хаосу чи руїни — вікна блищали чистотою, дах був бездоганно полагоджений, а високі ковані деталі воріт свідчили про те, що господарка тримає все під суворим контролем. Проте час усе ж узяв своє: стіни де-не-де поросли темним мохом, старі дуби та сосни кидали на фасад глибокі, химерні тіні, а від усього маєтку віяло холодною, самотньою відстороненістю від навколишнього світу

       Нарешті важкі дерев'яні стулки безшумно рушили з місця — жодного скрипу, лише важкий рух повітря, що пахло старим деревом, воском, закритими шторами та гірським пилом. Кабачок у переносці за її спиною на мить приник відчуваючи чужинську енергетику цього місця.

​Вона стояла на порозі, стискаючи ручку валізи й вдивлялася в темряву просторого коридору...

   Жінка літніх років стояла у просторому передпокої так рівно і впевнено, ніби за її спиною стояли не порожні коридори старого маєтку, а ціла зала суду. Вона була одягнена у бездоганно випрасуваний суворий синій костюм, який і через роки зберігав нотку колишнього офіційного стилю. Жодної зайвої складки, жодного непокірного пасма у бездоганній зачісці. Її обличчя обрамляло коротке, зібране з крижаною точністю волосся, а погляд блакитних очей був настільки гострим і пронизливим, що на секунду здавалося, ніби повітря навколо неї справді замерзло.

​    Попри свій вік, у кожному її русі, у кожній лінії постаті й стриманій міміці усе ще чітко вгадувалася та сама грозна колишня суддя Беатрис Коллінз — жінка, яка колись вершила долі цілого округу, а потім назавжди відгородилася від власного світу за цими високими стінами й залізними принципами.

​Вони мовчки дивилися одна на одну кілька довгих секунд...

—     Онучко... — затремтів голос.

    Беатріс простягнула руки й притиснула Еммілі до себе. У ціх обіймах дивним чином з’єдналися дві протилежні стихії.         

     Беатріс шалено зраділа - так, як радіють дивом урятованому життю після десятиліть самотності, водночас її тіло скував крижаний, панічний жах. Вона знала про Райвен-Рік набагато більше, ніж будь-хто інший, і усвідомлення того, що її власна онука сама прийшла в пастку, обпалювало серце. Вона була і щаслива, і налякана водночас.

—     Ну... заходь до хати, мандрівнице!-витираючи сльозу, мовила вона, затягуючи її всередину й зачиняючи дверима від бурі.

     За деякий час вони сиділи на великій, заставленій старими книгами кухні. У чашках заварювався гарячий чай із гірських трав, Еммі розповіла про свою кризу на роботі, про те, чому зважилася на цей шалений крок. Беатріс слухала її, сумно хитаючи головою, а потім важко зітхнула:

—     Ти не повинна була сюди їхати онучко. У цьому місті зараз творяться страшні, темні речі. Поліція мовчить, люди зникають серед білого дня, а закон ..закон тут більше не працює! Тобі треба їхати звідси  як найшвидше, поки не пізно.

Еммі насупилася, стискаючи чашку в руках:

—     Бабусю, я не здамся так просто! А що стосується тата з мамою... Як вони там?тебе не цікавить?! Мама часто згадує тебе, хоч і мовчить при татові. А от тато... він досі дико на тебе сердиться. Чому ви посварилися так жорстоко?? що він заборонив навіть згадувати твоє ім’я? Що сталося п’ятнадцять років тому?

Беатрис Коллінз , різко відвела погляд до темного вікна. На її обличчі проступила гіркість

—     Бабусю,розкажи мені правду ,чому ми переїхали!?чому кинули тебе,як так можна,я не вірю...

      Беатрис зробила довгу паузу. У тиші кухні було чути, як за вікном густий гірський вітер шкребе гілками по шибках, наче намагаючись зазирнути всередину. Її погляд раптом став небезпечно колючим, а плечі напружилися під суворим синім костюмом.

—     ​Знаєш, твоя мама колись давно теж готувала репортаж, — голос Беатрис прозвучав тихо й надзвичайно обережно, наче вона зважувала кожне слово, боячись розбудити сили, які спали роками. — Вона натрапила в закритих архівах окружного суду на папери, яких ніхто сторонній не повинен був бачити. Документи, що стосувалися... декого дуже впливового в цьому місті, чиє слово тут досі закону варте. Вона тоді просто сумлінно виконувала свою роботу як журналістка, та навіть не підозрювала, наскільки близько підійшла до межі, за якою починається прірва.

​Еммілі насупилася, прислухаючись до кожного слова, а її серце закалатало швидше. Усі деталі маминого минулого раптом склалися в єдину, небезпечну картинку.

—     ​ А потім усе різко змінилося, — продовжила Беатрис, дивлячись кудись крізь порожню чашку з чаєм, на дні якої осідали темні травинки. — Твій тато, тоді ще молодий, принциповий місцевий шериф, одразу забив на сполох. Він надто добре знав темну сторону Райвен-Ріка і те, як тут жорстоко карають за зайву цікавість. Вони тікали поспіхом, на інший кінець світу, кидаючи все, бо залишатися тут для твоєї мами було смертельно небезпечно.

​   Еммілі здригнулася від цих слів. Тепер ставало зрозуміло, чому батько так люто ненавидів це місце і чому будь-яка згадка про нього обривалася жорстокою забороною. Але це лише підливало масла у вогонь її професійного азарту.

​Тим часом Кабачок підвівся з підлоги, злегка струсонув рудою шерстю і тихо, майже непомітно мявкнув, дивлячись на двері, що вели до темного коридору будинку. Наче попереджаючи: розмова стає занадто небезпечною.

Еммілі насупилася, стискаючи ручку чашки так, що аж побіліли суглоби. Для бабусі страх був законом, але для неї, професійної журналістки, це виглядало зовсім інакше.

— Ти кажеш, що люди просто зникають, бо містечко прокляте, — різко кинула Еммілі, дивлячись просто у вічі старшій судді. — Але я не вірю в містику чи сліпий рок. За кожним зникненням, за кожною вирваною сторінкою з архіву стоїть конкретна людина, яка боїться втратити владу. Страх тут — це не погода, це чиясь ретельно вибудувана система маніпуляцій. І хтось дуже не хоче, щоб я почала копати далі.