- Все можна іти.
- Добре, я за тобою.
Було темно ми нічого не бачили там було темно. Я більше чула і відчувала місце ніж бачила. Але ми тільки доходили до ліфту.
В ньому висіла одна мало освітлююча лампочка. Спустився він швидко підвал був на два поверхи нище нас. Зайшовши в кімнату яка освітлювалася тільки моніторами розставленими по всій кімнаті. Ми йшли туди мовчки і я перша сказала.
- Дивись там щось є.
Я показала на тумбочку стоявшу трохи далі моніторів на ній був ржавий, але міцний замок. В цьому тусклому світлі ми підійшли туди я вже знала пароль він просто з'явився в мене в голові. Це був номер 2323. Мене щось тягнуло туди. Але невспівши підійти ми почули гуркіт зверху нам треба було іти Григорій взяв чіп який витягнув перед цим з програвача, а я кілька документів.
- Нам треба іти.
- Я візьму документи, а ти везьми чіп.
Ми втікли з відти. Майже в той момент, як до нас зайшов помічник батька Григорія.
- Я мабуть піду додому і подивлюсь документи, а ти розглянь чіп.
- Добре. Тебе провести додому.
- Ні. Я думаю, я сама доберуся.
- Ок. Значить до завтра. Зустрінемось вже в школі.
Я прийшла додому і стала розглядати документи...