2.4 Початок навчання

Прозвучав гудок. Далі корабель почав плавно похитуватись. З часом його майже не хитало.

   В ілюмінаторі виднілося блакитне небо й тиха водна гладь.

   Від пильних поглядів Ребеки, Браянв та Кая, мені стало непособі, тому я вирішила вийти і трішки погуляти полубою.

   — Я мабуть піду пройдусь.

   Сказала я своїм новим знайомим та швидко вискочила з каюти. 

   В коридорі було порожньо.

   Я швидесенько піднялася східцями нагору.

   Мене відразу ж засліпило світлом.

   Яскраві промені сонця просто заливали палубу теплим світлом.

   Я пройшлася по палубі, покритій деревом, та визирнула за борт корабля. Мої очі відразу ж засліпили промені сонця, що відбивалися від поверхні води.

   Мабуть, поглянути на безмежні води океану із сонячної сторони корабля, було не найкращою ідеєю.

   Але як тільки очі звикли до світла, я побачила блакитну водну гладь, з якої вистрибували веселі дельфінчики, створюючи золоті бризки.

   Десь в долині залишався берег з рідною домівкою, а попереду чекала академія та цілий рік навчання в ній, що обіцяв багато чого цікавого та веселого.

   В цю мить життя здавалося легким та безтурботним. Усе навкруги завмирало в часі. Голоси людей, шум хвиль, крики дельфінів — усе це заглушувалося поки й зовсім здавалось беззвучним. Відчуття були схожі на ті, коли після вашого дня ти нарешті поринаєш у сон та забуваєш про все на світі.

   І коли, здавалося б, що вже нічого не зможе змусити тебе вийти із цього прекрасного стану спокою, обов’язково про тебе згадають.

   От наприклад, як зараз.