Зайшовши у першу ліпшу, я побачила там двох хлопців та дівчину.
На вигляд ми були ровесниками.
В одного з хлопців було гарне, злегка зкуйовджене, блондинисте волосся та великі чорні очі, в яких відображався навколишній світ.
В іншого були світло-карі очі, які трішки закривало руде волосся.
В дівчини були такі ж світло-карі очі, а руде волосся необережно лягало на плечі.
Мабуть вона була сестрою рудоволосого хлопця.
В каюті було одне вільне місце, тому я наважилась спитати, чи можна приєднатися до них.
— Привіт, це місце не зайняте?
Мій голос від хвилювання був дуже тихим та злегка тремтів.
Сподіваюсь, вони почули та розібрали мої слова.
— Не зайняте, можеш сидіти.
Відповіла рудоволоса дівчина.
— Я Ребека — сказала рудоволоса дівчина, коли я невпевнено сіла на вільне місце. — а це мій брат Браян.
Вона кивком голови вказала на рудоволосого хлопця, що сидів поруч.
— Я Кай — представився блондин.
— Приємно познайомитись, я Дженніфер.
Після цих слів я спробувала видавити із себе посмішку.