1.9 перше завдання

Наступного дня мені не хотілося вставати з теплого ліжечка.

   Телефон завібрірував від сповіщення. Я насилу піднялася та підійшла до столу. На телефоні висвітилось сповіщення.

   — Мене зарахували! — закричала я на весь будинок. — Я навчатимусь в академії! Ура! 

   — Доню ми, звісно, дуже раді за тебе, але зараз шоста ранку, в нам хочеться трохи поспати. — Втомлений тато зазирнув до кімнати.

   Батьки мали настільки сонний вигляд, що здавалося вони зараз попадають там де стоять, та заснуть.

   — Пробачте будь ласка.., просто я дуже зраділа, що мене таки зарахували до академії. — Відповіла я. — Мені здавалося, що я усе завалила.

   — Головне просто вірити в себе та бути впевненим у своїх діях. Якщо чесно, то відповідь на питання, що приходить першою на думку, і є проведеним рішенням. — І де тільки мама навчилася так гарно казати? — До речі, якщо ти голодна то я можу щось приготувати.

   — Ні дякую. Я хочу ще трішки поспати.

   — Ну добре, спи.

   Батьки пішли, а я лягла в ще тепле ліжко. Спати вже не хотілось, тому я вирішила посидіти трішки в соцмережах.

   Реклама, що вискакувала, зазвичай була про різні платні онлайн курси навчання, щоб краще скласти вступні екзамени.

   " — Як же добре, що у мене все це позаду." 

   Так приємно лежати в теплесенькому ліжечку і не хвилюватись про те, що тебе можуть не зарахувати в академію.

   Я пролежав б так, хоч цілий день, настільки приємно було нарешті відпочити. Але потрібно ще речі добирати.

   — Джені, ти снідати будеш?

   — Так мамо! Вже йду!