1.6 Перше завдання

Наступний день почався зі збирання речей. За цим знанням я провела пів дня, хоч і не розуміла навіщо їх збирати коли я ще навіть на іспитах не була?

   — Дженіфер, ходи їсти! Тобі сьогодні ще іспити здавать, а для цього потрібні сили!

   — Уже іду! — гукнула я мамі у відповідь та спустилась на кухню.

   За столом вже сиділи батьки, а смачний аромат борщу наповнив собою усе приміщення.

   Після обіду я з батьками поїхали до місця проведення іспитів. Оскільки їх не могли провести на території академії, для цього використовували одну із шкіл міста.

   Нічого не пам'ятаючи з іспитах, я вийшла з приміщення школи до батьків.

   — Сьогодні ми результати не дізнаємось, тому потрібно зачитати до завтра.

   Я лише кивнула та сіла до машини.

   Решта дня у мене проходила в дуже напруженій обстановці. Батьки повернулись з обідьньої перерви назад на роботу, а я залишилася наодинці зі своїми думками. Тато порадив переглянути телевізор, або посидіти в якихось соцмережах, щоб відволіктися. Проте все, що я зробила, так це зняла взуття, піднялася до себе в кімнату та вляглася просто на пухнастому коврику біля ліжка.

   " Може, взяти його із собою?" — ця думка промайнула у мене як тільки я лягла на нього. Як на мене, то це класна ідея. Обов'язково покладу його до інших речей, що я беру з собою до академії.

   Я підривалася та перевіряла телефон кожного разу, коли на нього приходило якесь сповіщення. Зазвичай це були різні сповіщення з ігор, яких у мене на телефоні було багато, або з ютуба та інших соцмереж. Навіть знаючи те, що результати прийдуть лише завтра, у мене серце билося так, наче я тільки, що пробігла двадцяти кілометровий марафон, коли я кожного разу збираючись з силами щоб переглянути повідомлення що тільки що прийшло.