Пошук. 2

Вони завмерли і думали, що робити далі.  Раптом Саша сказав:
 – Це могла бути обманка від піратів.  Розрахунок був на те, що випадковий злодій чи конкурент вирішить, ніби це і є весь скарб, забере його і піде, не ставши копати глибше, де лежало справжнє золото. 
 Неля покрутилася довкола з ліхтариком, підсвітила стіни печери.  І вигукнула:
- Дивіться, це якась дірка в стіні, вище за мій пояс.  А може, це і є око дракона, який веде кудись.  Давайте спробуємо. 
 Хлопці не встигли зупинити її, бо в них руки були зайняті лопатами.  Вони побачили, як дівчина кудись полізла, її п'ята точка, а потім зникла з видимості.  Але раптом почули її голос:
 - Хід кудись веде.  Тут ще одна печера! 
 - Ми ближче до золота, - сказав Олег. 
 – Якщо перед нами прохід до скарбу, то наші шанси підвищуються, – сказав Віталік. 
– Скарби чекають, щоб їх знайшли, – висловив свою думку Саша. 
 За кілька хвилин Неля бачила вже всіх поруч із собою у новій печері. 
 Хлопці оглянули все, а потім почали знову копати. 
 – Так.  Часу ще менше.  Що там було написано: "треба повернутись спиною до входу і в темряві, використовуючи смолоскип, відрахувати суворо певну кількість кроків до «серця чудовиська» — найглибшої ніші чи криниці в печері.  Так, чекайте. Ту на мапі щось написано. 5s0. Здається я знаю, що це. S - це steps шаги, ost - це захід. Тобто 5 кроків на захід, - промовила Неля. 
Вона швидко підійшла до лазу, повернулася спиною та відміряла 5 кроків. 
- Тут пісок і якийсь великий камінь, - вигикнула вона. 
- Здається там було щось написано, що під каменем. А ну, хлопці, допоможіть з цим велетнем, - вимовив Віталік. 
Вони обійшли камінь з трьох боків та підняли його. Та почали копати. Знову нічого. Була тільки чиясь кістка. 
- Може ще трохи. А потім підемо. Часу все менше. Може їх тут немає. Зате цікава подорож була. Ну не можна завжди знаходити щось. Вони знайшли наместину та  черепок порцелянового давнього глечика. Це вже успіх, - намагалася підбадьорити парубків Неля. Вона повернулася до них спиною та вже пішла, як лопата об щось вдарилася. Неля замерла, а потім побігла дивитися, та допомагати розкопувати руками. Хлопці покидали лопати та теж приєдналися до неї. Ще трохи і щось з'явилося, а потім поруч було інше. Неля чистила їх від піску, і аж ахнула від побаченого. Це були дуже великі глиняні глечики без ручок, які були їй по пояс. Схоже це були давні амфори.

Олег подивився на це і промовив:

- Сподіваюсь лодка витримає цю вагу.

- Давайте грузити. Роздивлятися будемо вже на березі. Будемо намагатися їх обидві вивезти. Якщо ні, одну залишаємо. Життя важливіше, - вигукнув Віталік. 

Вони вилізли в сусідню печеру, а потім через отвір перетащили амфори. 

Спочатку завантажили груз, а потім сіли самі. Лодка добре присіла. Неля аж зажурилася. 

- Начебто нормально. Вода не заливається. Будемо сподіватися на краще, - промовив Саша. 

- Рушаємо, - вигукнув Віталік. 

Завели мотор та поїхали. Вони допливли до пляжу та винесли глечики. Неля нервово стояла біля них та дивилася. 

Віталик оглянув посудину, його шийку, яку залили воском чи корабельною смолою. А потім відчинив його.

Хлопці знайшли у себе в джипі паперову карту та трохи висипали на неї, що було в амфорі. 

Неля чекала на вино чи пшеницю, яку начебто зберігали в таких амфорах, як було написано в книжках з історії. Але то було інше. З амфори посипалися наче дощ золоті монети. Тут було багато всього, що очі розбігалися: хрест, зроблений з чистого золота, інкрустований діамантами, рубінами та смарагдами, золоті монети іспанські дублони та португальські крузаду того часу, золоті монети голландської, австрійської та ісламської карбування кінця XVII — початку XVIII, фігурка зі слонової кістки, нитки з перлами і навіть коштовне каміння.

Неля впала на коліна просто на вологий пісок. Її тремтячі пальці занурилися в купу металу. Золото було важким, але як грало золото під струменями сонця. Вона підняла до очей кулон — величезний, темний смарагд у масивній оправі заграв зеленими спалахами. І притулила його до грудей, а потім приміряла на шею. 

- Дивись, яке воно гарне. Я не можу його отак віддати, - промовила Неля зі сльозами на очах. 

- Нелю, - тільки промовив Віталік. 

- Дивись, ось яга гарна каблучка, - вимовила дівчина. 

Вона розглядала скарб з думкою: "Усе це може бути моїм." Потім хитро подивилася на чоловіка та промовила:

- А я бачила француза Жана - шукача скарбів. В нього є ліцензія. Може продамо йому, а не поліції? - жадібно запитала Неля. 

- Нелю, ну будь ласка. Не треба. Якщо в нього є ліцензія, то він забере десь 90 процентів від скарбу. По-друге. Ту шотландьску монету він намагався купити в тебе за 20 фунтів, а її вартість була десь чотири тисячі фунтів, - вимовив Віталік. 

Вона підняла очі на напарника. 

— Зрозуміло. Якось я про це не подумала. Тоді може не треба віддати ось це. Хоча б кілька дублонів і цей кулон. Я можу сховати у сумці та сказати, що це моє. Яке гарне, - промовила дівчина. 

- Нелю, говоримо відверто. Люди проносять наркотики через таможню і деяким хоч би що. Знаходять, але не всіх. Ти везла якусь пошарпану стару книгу з картиною. Тебе зупинили, - відповів Віталік. 

Неля з під лоба дивилася на нього, поміркувала та поклала прикраси на місце, та промовила :

- Твоя правда. Нехай буде по твоєму. 

І вони повезли скарб до знайомого поліцейського.