Знову пошук

Прокинулися о 4-й ранку. Неля вдягла сіру кофтину та сірі шорти-спідницю, щоб не привертати уваги. Вони з чоловіком побігли до джипа, де на них чекали Саша та Олег, і поїхали до Лагуша. Було ще темно.

Задовго до світанку над океаном стояв густий холодний туман. Четвірка знову була на воді.

Цього ранку сталося справжнє диво природи — максимальний відлив. 

Океан відступив так далеко, як не відходив багато років. Вода впала майже на три з половиною метри, оголивши зазвичай приховане, слизьке й темне підніжжя скель, вкрите килимом із водоростей та колоній мідій.

Тремтячи від ранкової прохолоди та азарту, вони плавали з ліхтариками серед рифів, що оголилися, заглядаючи під навислі кам'яні карнизи.

— Дивіться, куди вказує скеля пірата! — покликав один із хлопців. Знаменитий стрімчак, схожий на профіль пірата, суворо дивився у бік відкритого моря, прямо на плоску скельну стіну навпроти.

Вони кинулися туди. Ліхтарі висвітлили мокрий, обліплений черепашками камінь біля самого піщаного дна — місце, що цілий рік перебувало під багатометровою товщею води. Дівчина, незважаючи на крижаний бруд, почала зчищати слизькі водорості ножем. Раптом лезо зі скреготом уперлося в глибоку рукотворну борозну.

Серед щільних грон гострих морських черепашок і мідій проступив древній піратський маркер. Це було чітке, вибите у вапняку коло з жирною точкою посередині — знак ока, сонця чи золота. А прямо від нього відходила глибока стрілка у бік Фару.

Вона вказувала на схід, уздовж берегової лінії. Трохи нижче за стрілку було грубо висічено позначення миль, які їм залишалося пропливти до справжньої, останньої печери.

Часу залишалося обмаль: вони вже чули, як у передсвітанних сутінках океан починає свій зворотний, стрімкий хід.

Вони швидко попливли до потрібної точки. І знову незрозуміло. Поруч зі скелями було видно кілька нових гротів та арок через відлив. Але де ж шукати?

Часу залишалося дедалі менше. Хлопці глянули на Нелю. Схоже, вони вже хотіли плисти назад у готель та нормально поснідати.

— Зачекайте. Я маю одну ідею. Останню. Око Геліоса покаже. Геліос на своїй колісниці, чи то сонце, їде зі сходу на захід. І лише сонце вкаже шлях. Ось зараз має бути схід сонця, — сказала Неля.

З'явилися перші промені сонця. Раптом вони наче сфокусувалися в одному місці на високій одиночній скелі.

А потім відбилися під кутом, і біля одного грота почали танцювати яскраві сонячні зайчики.

На кілька хвилин темна печера всередині осяялася, немов від яскравого спалаху, а потім усе зникло.

— Що це було? — прошепотіла Неля від подиву.

— Польовий шпат або древні перламутрові черепашки. Вранішнє світло відбилося від своєрідного дзеркала, і вони побачили світловий промінь біля потрібної печери.