Мапа

Віталік дуже здивувався, не знайшовши її, і почав пошуки. Він знайшов її на вулиці за столиком кафе. Неля пила гарячий еспресо з маленької білої чашки, а поряд на тарілці було найсмачніше тірамісу. Сама вона не звертала уваги на людей, що проходили повз, і щось активно шукала в мобільному.

Неля була одягнена в білі шорти-спідницю і червону прозору шифонову блузку з великими світлими квітами, під якою було видно красивий білий мереживний бюстгальтер. Було ясно, що вона не збирається ховатися і готова діяти. Бойовий настрій .

Неля міркувала, шукала зачіпки про скарб, як її увагу привернув звук стільця, що рухався. Вона подивилася, хто це посмів до неї підсісти; побачивши Віталіка, здивовано спитала:

– Ти не на виставці?

– Ні. Я хочу бути з тобою. Я закрив усі робочі питання із виставкою. Що плануєш робити? – уточнив він.

До них за стіл підсіли Саша та Олег зі словами: «Добре, що все гаразд».

– А я хочу таки пошукати скарб. Я тут подивилася: щодня відливи вранці та ввечері. Тут гроти — десь від печери Бенаґіл і далі до Лагосу. Подивлюся всі гроти, десь має бути скарб, – повідомила Неля.

– Ми з вами, – промовили хлопці, Саша та Олег.

Трьом хлопцям офіціант приніс по філіжанці кави. А посередині столу поставив скляну банку, всередині якої була файна біла свічка. Вона гарно горіла, але Неля лише миттєво подивилася на неї.

– Добре. Давай разом подумаємо. Може, тобі хтось щось кинув у сумку? – уточнив Віталік.

– Ні.

– Може, ти щось дивне отримала чи купила? – продовжував уточнювати він.

– Я після вчорашніх подій перетрусила всі сумки: і валізу, і власну сумку. Нічого не знайшла. Купила? Ось. Купила лише старенький потертий детектив та картину. Ти її сам бачив. Експерт тоді на митниці сказав, що вона сучасна і взагалі її нещодавно малювали. Там була закладка. Я швидко прочитала там, де була закладка, але там звичайний текст без позначок, – повідомила дівчина.

– Якщо це пов'язано зі скарбом, то, можливо, там таємна записка. Симпатичне чорнило чи щось схоже, – припустив Віталік.

 - Давай спробуємо. 

 Неля дістала книжку із сумки, витягла закладку, розгорнула. 

 - Папір, як папір. Хоча... 

 Вона піднесла паперову закладку до свічки, як раптом текст почав бути видимим.

Дівчина з подивом піднесла до очей папір — там було написано іноземною, скоріше за все, португальською мовою. Вона швидко полізла в інтернет і через деякий час, із посмішкою від перемоги над важким текстом, почала читати вголос:

«Дорога Емілі! Ти напевно чула сімейну легенду про пірата і золото. Вона завжди була приводом для жартів під час святкувань. Хочу повідомити тобі, що це правда.

Наш давній родич служив у флоті та у 1850-х роках купив у місцевого контрабандиста стару португальську карту та супровідну записку. Сім'я Хемптон поколіннями зберігала ці речі як «сімейну легенду», але всерйоз ніхто їх не шукав. Виявляється, до цього карта та записка переходили з рук у руки серед моряків та контрабандистів, поки в середині XIX століття не опинилися в нашій родині. Згідно з легендою, у 1711 році португальський капер — напівпірат на службі корони, Жуан «Капітан», — повертався з вдалого рейду біля берегів Північної Африки.

На борту у нього була скриня із золотими монетами, в основному португальськими dobras та іспанськими doblones, і одна особлива прикраса — важкий золотий хрест із рубіном, який він зняв із шийної прикраси на захопленому берберському кораблі. Перед останнім штормом в Алгарві він сховав здобич у печеру. Потім він помер. Карта та записка залишилися в родині. До одного випадку. Ти пам'ятаєш, нещодавно у мене виникли фінансові труднощі, і я вирішила випробувати долю та пошукати скарб. Він би мені допоміг. Через деякий час я помітила, що за мною стежать. Мені страшно. Я надсилаю тобі цього листа до Польщі.

Сподіваюся, він знайде тебе в доброму стані, відсилаю нашу сімейну таємницю подалі від Португалії. Скарбу я не знайшла. Я не змогла зрозуміти, що там написано. Записку та карту я сховала за картиною, яку намалювала днями. Сподіваюся, ти знайдеш скарб або збережеш його для того, хто зможе перекласти текст. Твоя Едіт».

Усі хвилину мовчали і здивовано дивилися на записку. Неля за мить потяглася до картини. Швидко, нервовими пальцями, зняла рамку з картини. Між задньою частиною рамки та полотном картини лежав старий лист іноземною мовою та жовтувата карта невеликого розміру. Здається, це був пергамент. На карті не було позначень широти й довготи. Була намальована Португалія, швидше за все, її південна частина, зокрема Фару. Назв на карті не було, тільки красиво окреслена лінія узбережжя. У нижньому лівому кутку була троянда вітрів, від якої виходили дивні лінії. У верхньому лівому кутку був намальований капітан, але чомусь з одним оком. Під трояндою вітрів були намальовані якір та серце. У правому нижньому кутку були дивні символи: 5s0.

Неля дивилася на це все і сказала:

— Дивна карта. Одноокий капітан. Якщо ще й одноногий, це вже Сільвер виходить. Зрозуміло, чому гуморили на цю тему. Якір та серце, — що це могло означати? Ага, в інтернеті пишуть, що серце поруч із якорем — символізувало вірність коханій людині чи батьківщині, що залишилися на березі. Це поєднання буквально означало: «Моє серце надійно пришвартоване вдома» або «Любов утримує мене на землі». І жодних позначок на карті, хоч би хрестик поставили.