Портвейн

Її ніхто не скривдив, сумку не чіпали та не збивали машиною. Було тихо, спокійно. "Добре. Спокійно. Ну і що я собі навигадувала? Якщо усе нормально, то... Поки прохолодно, можна піти на екскурсію", — подумала вона і зателефонувала Мар'яні.

Сьогодні була винна дегустація. Вона довго думала: одягнути зручні шорти, а потім вирішила вдягнути довгу шифонову світло-шавлієво-зелену сукню з рожевими пудровими світлими трояндами, сукню із закритою спиною. Плечі відкриті, а блуза сукні спереду та ззаду збирається до коміра-стійки. І вона пішла. 

Біля мікроавтобуса її вже чекали ті самі люди, що й на попередній екскурсії: Бенедита з дочками та Франциско. Мар'яна також сіла, і вони кудись поїхали. 15 хвилин від старого міста Фару, і вони біля неймовірно гарного Палацу Ештой (historic Palácio de Estoi). Мар'яна промовила:

— Ми бачимо відреставрований палац XVIII століття у стилі необароко та неорококо з яскраво-рожевим фасадом, плиткою азулежу та французькими садами, де зараз працює готель мережі Pestana.

Сади у французькому стилі та тераси пропонують мальовничі краєвиди.

Його стиль можна описати як імітацію рококо: усередині ви побачите фрески, обрамлені безліччю прикрас з ліпнини, а в терасних садах — монументальні сходи та симпатичний павільйон, оздоблений блакитними та білими плитками азулежу.

Нелі цей рожевий замок сподобався так, що вона навіть декілька фото та селфі зробила. Вони трохи погуляли там, а потім повернулися до міста. Їх привели до ресторану та посадили за довгий вузький стіл. Мар'яна заговорила:

— Спочатку будуть місцеві, так скажемо, тапас, а потім вина.

Перед кожним стояла біла тарілка. Через деякий час їм принесли кошики з традиційним місцевим хлібом та скибками багету, місцевою оливковою олією, оливками різних сортів, сиром мачете (Queijo de Évora) та козячим сиром Алгарве, був ще якийсь сир та португальський хамон. Ще були три види ковбас, варені креветки різного розміру, смажені щупальця восьминога, виноград і навіть малина.

Було смачно. Франциско запитав:

— А Ви були на дегустації в Дору? Там непогано.

— Не була.

Тут до них вийшов сомельє, і до столу винесли 5 пляшок вина: біле сухе, рожеве напівсухе, рожеве напівсолодке та портвейн. Усі різні на смак, і кожне подавали в окремому кришталевому келиху. Сомельє промовив: 

- Я не буду вас мучити розповідями про відсотки алкоголю чи типи ґрунтів. 

Він бере пляшку з темно-червоним портвейном і розповідає історію, яка тримає в напрузі: 

«Ви знаєте, чому португальські вина такі особливі? Насправді їхній смак — це результат великої війни та штормів Атлантики.

У XVII столітті Англія посварилася з Францією і оголосила бойкот французьким винам. Англійські купці припливли сюди, у Португалію, шукати заміну. Вони знайшли прекрасні червоні вина в долині Дору, але виникла проблема: океан між Португалією та Англією завжди штормило. Поки дерев'яні кораблі тижнями або місяцями гойдалися на хвилях, сухе вино в бочках скисало і перетворювалося на оцет. Довозити його живим було неможливо. 

І тоді двоє англійських купців у північному монастирі підгледіли секрет ченців. Вони вирішили зробити так, щоб воно жило вічно. Прямо під час бродіння, коли виноградний сік вирував, вони влили туди чистий міцний виноградний спирт.

Спирт миттєво зупинив бродіння. Виноградний цукор не встиг згоріти. Вино зберегло в собі первісну, чисту солодкість винограду з лози, але стало міцним, як фортеця. Воно витримало шторми, допливло до Лондона і підкорило світ. Так народився портвейн. Це вино, яке зупинили за крок від того, щоб стати сухим. Це законсервоване португальське сонце». Наприкінці дегустації подали вишневий лікер. Його налили в маленькі шоколадні чарочки, кидаючи на дно одну або кілька ягід вишні, просочених алкоголем. Це був солодкий лікер міцністю близько 18–20%, отриманий шляхом настоювання місцевих ягід кислої вишні сорту Морелло на виноградному бренді з додаванням цукру та кориці. Це було неймовірно смачно і водночас цікаво. Потім їх відвезли до ресторанчику. Мар'яна промовила: - Якщо ми в цій подорожі дегустуємо місцеві вина та тапас, то як можна не спробувати місцеву гордість — сардини? У магазинах можна купити сардини в банках з олією, а ось тут ви скуштуєте справжні сардини на грилі, які вранці тільки виловили».

Вони сіли за столики, і їм почали виносити смажену рибу. Неля ще їла першу, як господар почав виносити ще. Неля відмовилася від риби, але коли пішли по третьому колу, вона погодилася, щоб не образити кухаря, бо було дійсно смачно. Далі вона лише спостерігала, бо в неї більше не влізло. Сардини були розміром з велику тарілку. Далі в неї почало трохи сіпатися око, бо її сусід їв уже шосту рибу. Скільки ж це коштує? Тому вона тихенько запитала, скільки це коштує. Виявилося — лише 10 євро, і в такі дні їж скільки влізе, у звичайні дні — 6 риб за 10 євро. "Непогано. Треба буде Віталіка привести сюди.

Може, йому теж сподобається", — подумала Неля.

Після гарного обіду та випитого Неля трохи поспала в готелі, а потім вдягла білі шорти-спідницю та бірюзову блузку з відкритою спиною, яка трималася на комірі-стійці. Біля старого мікроавтобуса турфірми "Папуга" на неї чекала цікава компанія. Неля дуже здивувалася, бо тут були її знайомі: чоловік із темним волоссям Франциско, міцна пані Бенедита з дочками. що вони могли чути її розмову з Жаном щодо квест-екскурсії з пошуку піратського скарбу. Тут був її Віталік та парубки з турфірми "Чорний кіт" Олег і Саша, яких вона знала з минулої екскурсії до Шотландії. Вони робили вигляд, наче не знають її. Дівчина хотіла привітатися, як згадала про домовленість. І нічого їм не сказала. Потім її погляд перейшов до інших. Це був той хлопець в окулярах у тій самій сорочці в клітинку.  Там, на подив, був той хлопець із пляжу — Лоуренсо. Цього разу він змінив білу сорочку на чорну. Неля ще таких не бачила: чорна перфорована шовкова сорочка-поло з короткими рукавами. Крізь дрібні дірки можна було розглянути всі м'язи його торса, що надавало образу легкості. Штани широкі з легкої струмливої тканини чорного кольору. Він був гарний і знав це. Він їй чимось нагадав типаж сина заможних батьків. Лоуренсо посміхнувся їй, як давній знайомій, і кивнув. Гідом у них була китаянка. Темне волосся, світла шкіра. Вона була вдягнена у звичайну білу футболку і довгі шорти нижче колін кольору хакі "а-ля" мілітарі. Усі зібралися, і вони поїхали. Через годину їзди вони вийшли біля океану на скелях.