Варшава

Варшава. Ранок був трохи прохолодним. Неля була вдягнена в чорні джинси, бордову водолазку та коротку бордову куртку від дощу. Неля і Віталік погуляли трохи вулицями міста, а потім він заявив, що мусить залишити її. Тому він та його співробітник пішли вирішувати якісь важливі справи. Нелі не було чого робити, бо літак Ryanair відлітав лише ввечері. Вона бездумно кудись ходила, а потім зрозуміла, що настав час обіду. Вона погано знала, які тут смачні польські страви, лише пам'ятала, що в них є шпикачки, схожі на наші великі сосиски, які готують на грилі. Коли вона куштувала їх у Києві, то було смачно. Але чомусь тут вона їх не знаходила. Випадково дівчина знайшла кафе «Чорноморка». Вона здивувалася, бо такі були в Києві. Виявилося, що вона не помилилася: українське кафе в Польщі. Вона замовила собі юшку з риби та скибки смаженого багета. Обійшлося їй це у 28 злотих. Було смачно. Треба було щось далі робити. Трохи відпочивши, Неля знову вийшла на вулицю. До рейсу лишалося ще чимало часу, тож вона рушила далі. Попереду замиготіли яскраві фасади Старого Місця (Stare Miasto) — з його вузькими брукованими вуличками та кольоровими будиночками, що виглядали наче з картинки. Пройшовши повз величний Королівський замок та бронзову Варшавську Сиренку, або Варшавську русалку — захисницю міста з мечем і щитом біля річки Вісли, Неля звернула в один із спокійніших провулків.

Там її увагу привернула затишна книгарня з великими панорамними вікнами. Дівчина зайшла всередину. На вітрині та на полицях спочатку були дорогі модні книжки: психологія стосунків, книги про самореалізацію та гармонію, а також фентезі про потраплянців, спокусливих чоловіків-драконів та кохання. У глибині за прилавком стояв привітний чоловік середнього віку. Біля нього на полицях стояли пошарпані старі книги. Поруч стояла табличка «секонд-хенд». Ціни були низькими. Вона взяла кілька, погортала. Усі вони були польською чи англійською мовами. А потім її чомусь привернула увагу старенька невелика книга Шарля Ексбрайя «Вендетта по-корсиканськи». Дивна назва, а на обкладинці — жінка похилого віку у віконці. Стара книжка англійською мовою. Вона відкрила її: всередині на першій сторінці було написано «Para Emily, com carinho (для Емілі)». Жовті сторінки. Усередині була закладка для книг зі складеного білуватого паперу. «Зовсім у неї грошей не було. Треба буде замінити на свою або потім купити нормальну закладку для книг. Може, з вишивкою чи незвичайним малюнком», — подумала Неля. Неля вирішила купити цю книжку. Чоловік здивувався і зрадів:

— О, вам подобаються детективи. Усього 10 злотих.

Неля почала діставати гаманець. Чоловік забарився, щось пошукав під прилавком і показав їй картину:

— Дивіться, яка гарна. Тут океан, гори, біла яхта. Це узбережжя Португалії. Акрил. І зовсім недорого. Також 10 злотих. Це мені залишила літня англійка. Вона тут недалеко жила. Наприкінці життя ледве зводила кінці з кінцями. Вона віддала майже всі свої паперові книжки. А ось цю книгу та картину просила продати за невисокою ціною порядній, чесній людині. Я дивлюсь — очі у вас добрі. Беріть. Шкода стареньку, померла. Ну, що вирішили?

Неля подивилася на картину: вона була невелика, у гарній рамці, за розміром — десь пів аркуша офісного паперу. Гарно, недорого, можна поставити на робочий стіл або повісити на стіну в кімнаті. І вона погодилася. Зробивши такі гарні покупки, вона відчула, як на серці стало тепліше, і радісна виходила із затишної крамнички, як раптом ледь не збила чоловіка. Дівчина помітила лише чорний одяг, шарф навколо шиї, кепку, насунуту на очі, та срібну круглу сережку в лівому вусі. Вона встигла розгледіти лише темні злі очі, які дивилися на неї. Неля тихо прошепотіла:

— Вибачте.

І пішла геть. Увечері вони втрьох зібралися разом у невеликому кафе, і Віталік почастував її смачною польською стравою — бігосом. Нелі дуже сподобалося. Тут були великі шматочки смаженої свинини, великі шматки смажених мисливських ковбасок, тушкована свіжа та кисла капуста, тонкі скибочки грибів і навіть чорнослив. Усе було дуже смачно. Потім вони пішли до літака.

Віталік та його співробітник швидко пройшли, бо в них були невеликі сумки із собою. У Нелі ж була її особиста сумка і велика валіза. Віталік ще бурчав, навіщо вона стільки набрала, адже вони їдуть туди не на місяць. Але вона заявила, що вона вперше на морі за кордоном і їй потрібна сукня на кожен день, щоб не осоромити країну. Чоловік зрозумів, що сперечатися марно. З валізою швидко розібралися, Неля пройшла крізь рамку, залишилася лише особиста сумка. Щось прикордонникам не сподобалося: вони дивилися на екран і щось бурхливо обговорювали польською. За деякий час вони попросили відкрити сумку. І дістати зміст. Це була картина, обмотана рушником для купання на морі. Вони продовжили дискусію. Неля стояла, як солдатик і чекала. Повз проходив хлопець із симпатичним собакою, який косо подивився на картину, але та його не зацікавила. Пес подивився на Нелю і сів ліворуч від неї. Та зраділа собаці: 

- Яка мила собачка! 

 І погладила його по голові. Собака поклав голову на ногу і ніжно дивився на неї. Неля зітхнула:

 - Я розумію, що пахну смачною ковбаскою. Але в мене її нема. Я не маю навіть бутерброду з ковбасою, щоб пригостити тебе.  

Віталік несподівано сказав: 

- Вони ж перевіряють тебе на наркотики.  

Неля гикнула та запитала: 

- У мене наркотики?  

Хазяїн вівчарки тільки промовив: 

- Взагалі вона зазвичай дуже слухняна.  

І насилу відтяг її від Нелі за повідець. Прикордонник покликав якогось важливого фахівця з картин. Той швидко прийшов подивився через лупу на картину, і повідомив, що це схоже малювали нещодавно. Він окинув поглядом картину, потім дівчину і запитав: