38. Поліна. "Хтось із них бреше"

Телефон дзвонить несподівано гучно. Я здригаюся, відриваюся від книги, яку вже півгодини намагаюся читати, хоча досі навіть не перегорнула сторінку, і бачу на екрані ім’я Майї. Приймаю дзвінок, намагаючись зробити голос рівним, хоча я страшенно хвилююся. Я сама збиралася набрати її номер для відвертої розмови, але все відкладала цю мить. Тепер відкласти уже не вийде, треба нарешті наважитись…

– Поліно, – одразу починає Майя, і я чую, як вона дихає швидко, трохи обурено, трохи схвильовано. – Ти можеш пояснити, що це за детектив приходив до мене? Він розпитував про Тіма, про Макса і, уяви собі, питав, чи могла б ти вбити Тіма.

Серце в грудях наче підскакує до горла. Я підводжуся, починаю ходити вузькою смугою між столом і диваном. Міцно стискаю телефон, немов боюся, що він висковзне з рук. 

– І що ти відповіла? – запитую, намагаючись не видати, наскільки мене це зачепило. Юліан не вірить мені? Навіть він копає проти мене?

– Та що я могла відповісти? – каже подруга, тепер уже спокійніше. – Звісно, сказала, що ти нічого такого не могла зробити. І якщо Тіма справді вбили, то це точно не ти. Але я впевнена, що це просто дурне непорозуміння. Він, мабуть, зник, як колись Агата Крісті, пам’ятаєш? Коли поїхала від усіх, щоб перезавантажитися. От і Тім, може, вирішив…

– Не треба про Агату Крісті, – перебиваю я, відчуваючи, як дратівливий холод наповнює легені. – Давай поговоримо про Діану.

На тому кінці раптом стає тихо, і якби не прискорене дихання Майї, можна було б подумати, що нас роз’єднали. 

– Про кого? Я не знаю ніякої Діани, – нарешті відповідає вона, і в голосі її з’являється не стільки здивування, скільки напружене очікування. Наче вона розмірковує, що саме мені відомо, і яку інформацію можна для мене озвучити, а яку ні. 

– Не треба обманювати, – кажу я й торкаюся пальцями холодної стільниці, аби зібрати думки. – Я згадала. У Тіма була особиста помічниця. Дівчина з іменем Діана. Білява, висока, схожа на спортсменку. Вона кілька разів приходила до нього додому.

“І нещодавно приходила до мене й намагалася мене вбити, задушити газом, як таргана якогось”, — рветься з моїх грудей, але я вчасно прикушую язика. 

– А, ця, – відгукується Майя майже миттєво, так швидко, що навіть не намагається приховати, що брехала секунду тому. – Ну так, була якась помічниця, але до чого вона? Я взагалі з нею не спілкувалася.

Я роблю крок до вікна, притуляю лоб до холодного скла, і вуличні звуки прорізають тишу кімнати, але не яснішають мої думки.

– У тебе немає її телефону? Або електронної пошти? Хоч чогось? – питаю я, розуміючи, що звучить це майже благаюче.

– Звідки? – відповідає Майя. – Ми майже не перетиналися. Хіба що пошукай її в соцмережах, напиши… може, вона щось знає.

Я чую її голос, але він стає далеким, розпливається, мовби я вже стою не в своїй кухні, а на краю якоїсь прірви, яка розділяє нас із подругою. Та чи була Майя моєю найкращою подругою? Хоч убий, цього я згадати не можу. 

І раптом  перебиваю її, сама дивуючись своїй різкості. Немов якась інша людина говорить моїми устами — людина більш рішуча, сильніша, впевнена в своїй правоті. 

– Скажи, – вимовляю тихо, але наполегливо, – ти щось знаєш про мої листи Максу… ті, у яких я нібито писала, що хочу вбити Тіма?

На тому кінці телефонної лінії зависає мертва тиша…

Друзі, я відкрила передплату на цю книгу! Але в найближчі дні ціна буде мінімальною, а потім зросте. Після завершення книга коштуватиме ще більше. Знижки та промокодів у передплаті не буде. Тож купуйте прямо зараз та підтримайте мене, буду дуже вам вдячна! Попереду найцікавіше!