19. Лариса. Дзвінок з поліції

Телефон задзвонив так раптово, що я аж здригнулася. У квартирі було тихо, лише з кухні доносилося легке шипіння чайника — я саме зібралася заварити собі трав’яний чай, поки Юліан гуляє з Вікою. Дзвінок вторгся у мій короткий час, проведений не з дитиною, а наодинці з самою собою так наполегливо, настирливо, що я відчула роздратування. 

Витерла руки рушником і підійшла до столу. Телефон чоловіка лежав там, його прикрила серветка, тож Юлик не побачив мобільник, коли поспіхом збирався на прогулянку. На екрані світилося знайоме ім’я — Ілля Павленко. 

Мене пройняло легким неспокоєм. Ілля не був із тих, хто дзвонить без потреби, тим паче у вихідний. Він був дуже чутливий до особистого простору інших людей, хіба що окрім тих, хто порушував закон…  Його ім’я на екрані телефону майже завжди означало одне — невідкладна справа, у якій потрібна допомога мого чоловіка. 

Я вагалася лише мить, а потім натиснула «прийняти».

— Привіт, — сказала я спокійно, хоча серце трохи пришвидшило ритм. — Це Лариса, на жаль, Юліана зараз немає вдома. Він вийшов з донькою на прогулянку і забув телефон. Що йому передати?

— Привіт, Ларисо… — у голосі Павленка відчувалася заклопотаність. — Так, справа термінова. Передай, будь ласка, Юліану, що мені потрібна його допомога. У нас зник чоловік, зник при досить дивних обставинах, а ти ж знаєш, у нашій справі одна голова —  добре, а дві  — краще.

Я сіла на край стільця, переклала телефон у іншу руку.
— Зник? У сенсі, не виходить на зв’язок, чи…
— У сенсі, буквально, — урвав він мене. — Зник безслідно. Це Тимофій Малик, відомий бізнесмен.

Ім’я зниклого нічого мені не сказало, але я відчула, як у повітрі ніби згущується напруга. Ілля продовжив:

— Він не виходить на зв’язок уже кілька днів. Подруга його дружини зайшла до будинку, знайшла господиню непритомною, під дією наркотиків, у будинку всюди були плями крові, але самого Тіма ніде немає. Поліція підозрює, що він міг утекти через фінансові проблеми, з’ясувалося, що він по вуха в боргах,  але там усе не так просто. Хтось точно бреше, та я не розумію, хто…

Я підвелася, мимоволі почала ходити кімнатою. На підлозі під ногами тихо проскрипів паркет, з вікна пробивалося тьмяне осіннє світло.

— Вона одна живе? — запитую, намагаючись зібрати думки.
— Так, зараз так. Дружина в шоковому стані, у неї короткочасна амнезія. Не пам’ятає нічого з останніх тижнів. Психологічно крихка, але, здається, щось приховує. Я бачив її, коли приїжджав. Дуже дивна поведінка. Вона— перша підозрювана, але у нас поки що недостатньо доказів, є деякі нюанси, які дуже важко пояснити з точки зору здорового глузду…

Я підходжу до вікна, бачу, як унизу, у дворі, Юліан погойдує дитячий візок кумедного рожевого кольору. Його усмішка така спокійна, така тепла — і я зітхаю, думаючи, що за мить після того, як він переступить поріг, усе це спокійне життя знову зникне, мого чоловіка поглине чергове розслідування.

— Ви хочете, щоб він узявся за справу? — питаю тихо.
— Так. Хай зателефонує мені, як тільки повернеться. І бажано сьогодні.

Ми прощаємося. Я кладу телефон на стіл, але стою на місці ще кілька секунд, збираючись з думками. Мені вже й самій стає цікаво, де той Малик і що трапилося з його дружиною…

Чайник встиг вистигнути, поки я розмовляла, тож я вмикаю його знову. Сідаю за стіл, уперши підборіддя в долоню. Щоразу, коли Ілля телефонує, наш дім перестає бути звичайним. Усе навколо змінюється — навіть світло, навіть повітря стає інакшим, ніби в нього додається напруги.

Я чую, як відчиняються вхідні двері, і Юліан говорить до малої:

 — Зараз змінимо тобі підгузок і погодуємо, не хвилюйся, люба!

Мала шось гукає з візочка, Юліан сміється, і мені хочеться сховати телефон, вдати, що дзвінка не було, продовжити хоч на один вечір цю родинну ідилію.

Але  потім соромлюся своїх думок. Коли Юліан зазирає на кухню, я беру телефон і простягаю йому:
— Тобі телефонував Ілля Павленко, — пояснюю з тихим зітханням. — Казав, що йому потрібна допомога в розслідуванні зникнення якогось бізнесмена. І просив, щоб ти йому подзвонив.

Юліан зразу стає серйозним, наче в ньому спрацьовує  якась внутрішня пружина.
— Зник чоловік?
— Так. Тимофій Малик. Його дружина стверджує, що не пам’ятає нічого. Ілля хоче, щоб ти розібрався.

Він нахиляє голову, дивиться на екран і коротко киває.
— Малик… Я чув це прізвище. Бізнесмен, здається.

Я киваю у відповідь. У кімнаті на якусь мить запановує тиша.

— Ларисо, — нарешті зосереджено говорить він, — перевдягни, Вікусю будь ласка, а я зараз зв’яжуся з Іллею…

І, дивлячись на нього, я розумію, що думками він уже далеко звідси, що в його мозку уже зріє план нового розслідування…