Розділ 3 - Нехай твоя музика нагадує про мене

Пройшов місяць. Була зима на дворі. Я повертався зі школи готувати все до новорічної ночі. Тут на зустріч мені прийшла Адель, яка йшла з магазину, несучи в руках все те, що я просив купити. Ми обидва повернулися до дому. Як завжди проходили залізничну дорогу, бачили потяг, птахи, що пролітали над ним. Це були зимові птахи, снігурі, що пролітали над потягом, що їх трішки налякав.

Адель була у себе в кімнаті, поки я готував усе до вечері. Ми уже на той момент були з Ліною парою. Після того вечора, коли вона поцілувала мене, ми зрозуміли, що підходимо одне іншому і стали хлопцем та дівчиною. Першим пропозицію зробив я. Вона якраз повинна б була прийти до нас на вечері. А ось і вона. Вся в снігу, запихана і змучена. З її вуст так і йшов пар від холоду. Я допоміг їй зняти куртку, але як завжди не очікував що вона накинеться на мене з обіймами. Тоді вона простягнула мені листа. Лист був гарного кольору, з печаткою музичного коледжу. Мене це дуже здивувало і я вирішив поглянути, що там, але на святковій вечері.

Ось годинник уже був біля дванадцятої. Всі були в очікуванні нового року. В кожній сім’ї батько підіймав келих зі словами привітання, а в нашій невеличкій родині келих підняв я. 

 - Бажаю усім в цьому новому році, а особливо вам, мої дівчата, залишатися такими ж милими, красивими і душевними. Щоб у нас все було добре, а у вас ще краще! З новим роком. 

Уже тоді годинник пробив дванадцяту. Все, перші секунди нового року пішли. Це було неймовірно. Ми вечеряли, було все так смачно Особливо смачним був салат мами Ліни, що вона принесла. Так, настав час відкрити лист, що принесла Ліна. Мене переповнювали емоції, мені вже кортіло взнати, що там. Я повільно почав підіймати зігнуту частину. Тоді я витяг сам лист і почав читати. У ньому було написано.

,, МУЗИЧНИЙ КОЛЕДЖ ТОКІО,,

Ватарі! Хочемо привітати вас з прийняттям участі в конкурсі талантів гри на скрипках. Участь приймаєте ви і ще кілька учасників дуетів. Ви так само берете участь у дуеті разом із учасницею Ліною. Бажаємо вам гарної підготовки і участі.

Просимо прибути на місце уже в понеділок до 16:00. Сам конкурс талантів почнеться о 18:00

Директор музичного коледжу Токіо – Ельміра Лонгвуд.

Моєму здивуванні не було меж. Я просто був у захваті, але водночас і в розчаруванні. Я ж не міг торкатися скрипки. Ліна дивилася на мене з радісним, милим обличчям, думаючи, що мені сподобався подарунок. Так. Подарунок дійсно чудовий, але…але страх, ось чого я остерігався найбільше. 

Ми сиділи разом в обіймах у кімнаті. Адель уже спала. Мені так було приємно відчувати, що її тіло притискається до мене. Це давало мені спокою. Я любив її, але не міг виконати того, що вона просила. Тим більше вона частково стала відвідувати лікаря, кажучи, що у неї проблеми з тиском і щось незрозуміле діється, то частково голова болить. Одного дня вона щезла на три дні, а опинилося, що вона лежала під капанням, щоб покращити свою кровообіжну систему.

Я погодився взяти участь лише заради неї. Коли я це сказав, вона зраділа, заскочила мені на шию і почала цілувати. Вона сказала, що я її найкращий хлопець. Ми пішли на вечірню прогулянку, щоб трішки розвіятися. На дворі все було прикрашене до нового року. Ялинка в центрі міста стояла і освітляла весь квартал. Темряви не було ніде. Кожен маленький провулок був освічений різнокольоровими герляндами. Було чути запах різних запіканок, кожен димар приватних будинків димів від розпаленого каміну, люди сиділи у парках на лавочках і обіймалися, цілувалися, говорили про щось хороше. Ми зайшли до мами Ліни в кафе, що ще працювало, та вже мало зачинятися. Мама Ліни впізнала мене і зраділа моєму приходу.

 - Ватарі! Як добре, що ви прийшли. 

 - Привіт, пані Аліса!

 - Ще не вирішив, який перстень будеш купувати?

 - Мамо!

 - Що!? Я наперед гадаю.

Чомусь це здавалося смішним, але коли я побачив, що Ліна жалісно дивилася на мене після цього жарту і на її очах ледь не крапали сльози, я чомусь миттю припинив сміятися. Що у неї було на душі зараз я не міг побачити, але навіть якщо так, я все одно її кохав. Я готовий був зробити для неї все, лише б бачити її посмішку. Навіть готовий був взяти в руки ту саму скрипку. Її мама просто сіла коло мене, поки Ліна прибиралася до дому. Вона тихо сказала мені дещо, від чого на мої очі ледь не покотилися сльози. Я не очікував почути таке. Це не було схоже на те, що почуття не спільні, думка не одна. Це було зовсім інше.

 - Насправді, в ці вирішальні дні вона приходила найщасливішою після кожного приходу від тебе. Ти зробив для неї саме більше ніж ми.

 - Але, що я такого зробив?

 - Ти подарував їй себе, як музиканта, а не як боягуза, що власної скрипки до рук не бере.

Трішки образливо, але вона права. Ліна дійсно так зраділа коли я сказав, що виступатиму разом із нею. Тоді я гадав, що музика не така вже і страшна річ. Лише б не трапилося нічого подібного як тоді. Я зараз зовсім думаю не про те.

Ми з Ліною ще довго гуляли по парку. Я дивився на неї, згадуючи те, що сказала мені її мама. Якщо все це правда, то я буду з нею до самого кінця. Якщо це правда, то я готовий і в вогонь і в воду за нею і з нею йти. Лиш би вона була зі мною.

Настав день виступу. Ми уже були на повному готові. Скрипка так міцно трималася в моїх руках, що я боявся знову її зламати. Ліна була у кімнаті гриму, де молоді дівчата прикрашали її обличчя. В дівчат це завжди так довго? Через пару хвилин вона вийшла і була готова йти на сцену. Перед нами виступали ще декілька людей. Поки Ліна відійшла до своїх батьків, я залишився біля сцени, чекати закінчення виступу передостаннього хлопця, що грав на саксафоні. Раптом до мене підійшов досить знайомий мені хлопець, а позаду нього дівчина, також знайома мені до нестями.