Розділ 2 - "Таємниця поламаної скрипки"

Я швидко побіг до свого класу, як тільки почув дзвінок. Чорт забирай – думав я коли з мене стікав уже не перший піт. Викладача ще не було в класі, тому я швиденько, мов нічого не було сів за парту. Раптом у клас зайшла наша вчителька з іноземної, яка ще й до всього була нашим класним керівником. За нею зайшла вона. Білява дівчинка, що тримала позаду себе скрипку і пильно дивилася на мене. Мене пробрало до глибини душі. Виявляється вона новенька у нашому класі, тому я її ніколи раніше не помічав на території школи. 

 - Діти, прошу познайомитися з нашою новою ученицею. Представся, будь ласка.

 - Всім привіт – вона дала крок вперед – Мене звати Ліна Вайнберг. Я прийшла до вас із тринадцятої школи. А ще – вона повільно досягла скрипку і почала грати – Я скрипачка.

Мелодія була настільки гарною, що я аж піднявся і почав аплодувати. Раптово усі кинули поглядом на мене і почався неймовірно гучний сміх. Мені стало соромно, тому я сів на місце. Викладач запропонував їй вибрати собі парту, та вона навіть не думаючи сіла поряд зі мною, хоча майже усі хлопці з мого класу просили її сісти поряд із ними. Її поведінка була досить дивною, але я на це просто не звертав уваги. 

Тоді почався урок. Після уроку я уже йшов переодягатися і готуватися до уроку фізкультури, та вона як не дивно прийшла за мною.

 - Ей – закричав у паніці я – Це взагалі то чоловіча роздягалка!

 - Ой, вибач, я просто…я піду.

Її дії були досить дивними. Вона всюди ходила за мною. Це продовжувалося два тижні, поки я кінцево не вибухнув від цього. Ми сиділи на тій самій лавочці. Я важко видихав, показуючи те, що я змучився від її витівок, але вона мене навіть не слухала, а грала на скрипці. 

 - До речі, а де твоя скрипка, Ватарі? – таке різке запитання серед тиші. Ще й не зовсім те, на яке б я хотів дати відповідь.

 - Вона…я її…зламав, ще кілька років тому.

 Її погляд миттєво змінився. Вона поглянула на мене обурено і тоді…хрясь. Вдарила мене портфелем по голові і почала кричати.

 - Розтяпа, як можна було поламати скрипку!!!

 - Я її не навмисне поламав, а зі злості!

 - Те, що в тебе не виходило грати, не треба було це випромінювати на інструмент!!!

 - Ти нічого не знаєш, а кричиш…ай – знову вдарила мене портфелем. Скільки ж можна, га?

 - Тоді поясни чому?

 -  Я…я не можу – моя голова автоматично опустилася на долоні. Мені хотілося припинити про це говорити.

 - Ти не можеш, чи не хочеш?

 - А це не одне, й те саме?

 - Відповідай!

 - Не можу.

 - Чи нехочеш?

 - АААА, ти мене зовсім заплутала. Добре, якщо ти хочеш знати, я скажу. Скажу…але не зараз.

 - А коли?

 - Можеш зайти до мене сьогодні на вечерю? Там я все і покажу. Просто на словах це не опишеш…але якщо ти не… - вона приклала мені палець до вуст і шепотом сказала.

Настав вечір. Я наказав сестрі сидіти в дома, нікуди не йти поки я не повернусь. Сам я вийшов за Ліною, щоби показати їй шлях. Ми зустрілися коло залізничної дороги. Вона стояла по той біг гарно вдягнена. Я навіть до сюди відчував запах її парфумів. Невже вона подумала, що я запросив її на побачення? Тай нехай, все одно вона мені подобається, просто я ніяк цього не можу сказати.

Ми зустрілися поглядами. Вона перейшла дорогу, взяла мене попід руку і ми разом пішли до мене до дому. Адель здивувалася, коли вона зайшла до будинку. Вона миттєво почала мене дражнити. Кричати, що братик знайшов дівчину, братик знайшов дівчину, за що отримала подушкою в лице. Ми сіли за стіл. Як на мій погляд Адель і Ліна швидко здружилися. Ми попили чай, посмакували смачною запіканкою мого власного приготування, а тоді Адель пішла спати, а я і Ліна залишилися на кухні. 

Вона дивилася на мене в очікуванні історії, що сталася зі мною, коли я був той раз на сцені. Виявилося, що вона любила слухати мене і що саме я подарував їй хист до скрипки. Але мій відхід у звичайне життя без інструменту вбивав її. Вона хотіла знову почути мене на сцені, але це було неможливо.

 -  Так ти розповісиш, що сталося з твоєю скрипкою?

 - Так…зараз.

Я приніс сумку, у якій завжди була вона. Це виглядало дивно, адже футляр цілий, та те, що було всередині говорило зворотнє. Скрипка була зламана. Я поклав її на стіл перед очима Ліни і почав говорити свою історію.

 - Все почалося в той вечір, коли я прибув із мамою на концерт, у якому брав участь…

(Події ведуться від лиця Ватарі кілька років тому)...

Мама тоді принесла мені скрипку у кімнату для учасників. Усіх готували до концерту. Зі мною у кімнаті були ще двоє гарних гравців на гітарі і фортепіано. Їх звали Карен і Мігеліо. Я був добре знайомий з ними, адже ми вчилися в одній музичній школі, нас усіх підготували наші батьки, ми були суперниками в музиці. Кожен з нас показував найкраще, що міг. У той вечір ми повинні були викластися на повну. Мігеліо вийшов перший. Він сів на стілець, досягнув гітару і почав грати. Гра тривала десять хвилин. Глядачі були в захваті. У них текли сльози від такої красивої мелодії. Гра Мігеліо закінчилася. Він зайшов у кімнату весь спітнілий і поглянувши на мене сказав.