Розділ 12 Прощання чи…

Тереза

Надвечір ми дібралися до маєтку Крістофа. Потім були вечеря і душ, після якого я з великим задоволенням вмостилася у ліжко. Я лише зараз почала розуміти, що все, що трапилося зі мною за останній рік, потроху відходило в минуле. Кенвуд опинився у в’язниці, а з ним і частина його спільників. Я могла вільно обертатися і з часом мала повністю відновитися. І тепер я могла жити там, де захочу. Єдине, що не можна було змінити – це втрату рідних. Їх не повернути. І тепер я ніколи не дізнаюся від кого ми втікали два роки назад. Зараз я хоч і була вільною, але моє майбутнє так і лишалося невизначеним.

Я досі не могла повірити, що завтра покину цей маєток. Я не знала, куди поїду, але від самої думки, що доведеться залишити вовка мене ніби вивертало зсередини. Як же я буду без такого рідного та заспокійливого запаху хвої? Без його обіймів та гарячих поглядів? Без його підтримки?

Теро! Невже ти закохалася у цього перевертня? І що тепер мені з цим робити?

Я довго крутилася, але сон все не йшов. Лише через годину марних спроб заснути я таки полишила ліжко і завмерла біля дверей. Я мала йому сказати про свої почуття. Не могла поїхати просто так.

Зібралася з думками і вийшла в коридор. Я не знала, де проводив останні два вечори Крістоф, як і не знала, в якій з кімнат він ночував. Але для перевертня це не було проблемою. Пройшла коридором і майже одразу вловила легкий запах хвої. Наприкінці коридору побачила прочинені двері. З кожним моїм кроком запах посилювався і я переконалася, що йшла в правильному напрямку.

Зупинилася біля відчинених дверей. Крістоф сидів за столом і переглядав якісь папери. Він раптом підняв голову і поглянув на мене. Його очі вмить потемніли і я запізно згадала, що на мені лише нічна сорочка, хоч і доволі закрита. Теро, ще одна дурість до твого списку.

– Терезо, щось сталося? – він відклав папери у бік і пильно вивчав мене.

А я просто завмерла, розуміючи, як безглуздо прозвучить моє зізнання. Але чи могла я зараз просто повернутися назад до кімнати? Не могла. Крістоф вийшов з-за столу і у два кроки опинився поруч зі мною. Він стояв досить близько і пильно вивчав моє обличчя.

– Теро, все гаразд?

Ні. Не все гаразд. Але як же важко було мені в цьому зізнатися. Особливо, коли розуміла, що йому мої почуття не потрібні.

– Поцілуй мене на прощання, – раптом випалила я, й завмерла, очікуючи реакції перевертня.

Минула хвилина. Потім ще одна. А він усе мовчав. А я боялася поглянути йому в очі.

«Це кінець,» – промайнула думка.

– Вибач, я, мабуть, щось не те сказала. Я краще піду... – пробурмотіла я, коли відчула, що пауза надто затяглася.

– Так, ти справді сказала дещо не те, – повідомив він, і мене затопила хвиля розпачу. – Що значить твоє «на прощання»? – вимогливо запитав перевертень.

Підняла погляд і побачила невдоволене обличчя Крістофа.

Але тієї ж миті відчула його гарячі долоні на своїй талії. Його обличчя враз змінилося, а на губах заграла хижа посмішка.

Я не встигала за зміною його настрою. Не розуміла, чого очікувати. І якби він мене не тримав, я вже давно розвернулася б і побігла до спальні. Але...

Крістоф раптом схилив голову і припав до моїх губ ніжним поцілунком. А я притислася до нього усім тілом і повністю розчинилася в такому жаданому поцілунку.

Перевертень все цілував мене, навіть не збираючись відпускати. Поцілунок уже давно перестав бути ніжним. Він став палким, захопливим, і я остаточно розчинилася у відчуттях.

Крістоф підхопив мене за стегна, а я обвила ногами його талію. Так ми і дійшли до кімнати, не розриваючи поцілунку.

Лише поклавши мене на ліжко, він неохоче відсторонився і вичікувально поглянув на мене.

– То я чекаю відповіді, Терезо, – заявив перевертень нависаючи наді мною.

Відповіді? Про що він? Я тут ледве дихання привела до норми, а він вимагав якихось відповідей.

– Куди ти зібралася? – нагадав своє питання.

Ох, точно, я ж попросила поцілувати мене на прощання! І що тепер йому казати?

– Спати, – знову ляпнула перше, що прийшло в голову.

– Спати, – хмикнув перевертень. – А я вже подумав, що ти зібралася поїхати від мене.

– Зібралася, – зізналася йому.

– Терезо, з того моменту, як я взяв тебе на руки у тому маєтку, я не можу ні про що думати. В моїх думках лише ти. В легенях твій запах. Я кохаю тебе. Ти моя пара і я не хочу тебе відпускати. Я ж відчуваю, що не байдужий тобі.

– Я кохаю тебе, Крістофе, – зізналася я, а перевертень тієї ж миті жадібно припав до моїх губ.