Розділ 11

Надвечір ми дібралися до маєтку Крістофа. Потім були вечеря і душ, після якого я з великим задоволенням вмостилася у ліжко. Я лише зараз почала розуміти, що все, що трапилося зі мною за останній рік потроху відходить в минуле. Кенвуд у в’язниці, а з ним і частина його спільників. Я можу вільно обертатися і з часом повністю відновлюся. І тепер я зможу жити там де захочу. Єдине, що не можна змінити – це втрату рідних. Їх не повернеш. І тепер я ніколи не дізнаюся від кого ми втікали два роки назад. Зараз я хоч і була вільною, але моє майбутнє так і лишалося невизначеним.

Я досі не вірила в те, що завтра покину цей маєток. Не знаю, куди я поїду, але від самої думки, що доведеться залишити вовка мене ніби вивертало зсередини. Як же я буду без такого рідного та заспокійливого запаху хвої? Без його обіймів та гарячих поглядів? Без його підтримки?

Теро! Невже ти закохалася у цього перевертня? І що тепер мені з цим робити?

Я довго крутилася і сон все не йшов. Лише через годину марних спроб заснути я таки полишила ліжко і завмерла біля дверей. Я маю йому сказати про свої почуття. Не можу поїхати просто так.

Зібралася з думками і вийшла в коридор. Я не знала де проводив останні два вечори Крістоф, як і не знала в якій з кімнат він ночував. Але для перевертня це не було проблемою. Пройшла коридором і майже одразу вловила легкий запах хвої. А в кінці коридору побачила відкриті двері. З кожним моїм кроком запах посилювався і я переконалася, що йду в правильному напрямку.

Стала напроти відкритих дверей. Крістоф сидів за столом і переглядав якісь папери. Він раптом підняв голову і поглянув на мене. Його очі вмить потемніли і я запізно згадала, що на мені лише нічна сорочка, хоч і доволі закрита. Теро, ще одна дурість до твого списку.

– Терезо, щось сталося? – він відклав папери у бік і пильно вивчав мене.

А я просто замерла, розуміючи як безглуздо прозвучить моє зізнання. Але чи можу я зараз просто повернутися назад до кімнати? Не можу, тому що Крістоф вже вийшов з-за столу і у два кроки опинився поруч зі мною. Стоїть і пильно мене вивчає.

– Теро, все гаразд?

Ні. Не все гаразд. Але як же важко тобі в цьому зізнатися. Особливо, коли розумію, що йому мої почуття не потрібні.

– Поцілуй мене на прощання, – раптом випалила я і завмерла, очікуючи реакції перевертня.

Пройшла хвилина, дві, а він все мовчав. А я боялася поглянути йому в очі.

– Вибач, я щось не те сказала, я краще піду, – почала я, коли відчула, що пауза надто затяглася.

– Так, ти дійсно сказала щось не те, – повідомив він і мене затопила хвиля розпачу. – Що значить твоє «на прощання»? – вимогливо запитав перевертень.

Підняла погляд і побачила невдоволене обличчя Крістофа. Але таким він був лише мить, а вже наступної миті схопив мене в обійми і припав до моїх губ. А я притислася до нього усім тілом і повністю розчинилася в палкому поцілунку. Перевертень все цілував мене, навіть не думаючи відпускати. Натомість він підхопив мене на руки і поніс до спальні. І лише коли вклав у ліжко розірвав поцілунок і вичікувально поглянув на мене.

– То я чекаю відповіді, Терезо, – заявив перевертень нависаючи наді мною.

Відповіді? Про що він? Я тут ледве дихання приводжу до норми, а він вимагає якихось відповідей.

– Куди ти зібралася? – нагадав своє питання.

Ох, точно, я ж попросила поцілувати мене на прощання! І що тепер йому казати?

– Спати, – знову ляпнула перше, що прийшло в голову.

– Спати, – хмикнув перевертень. – А я було подумав, що ти зібралася поїхати від мене.

– Зібралася, – призналася йому.

– Терезо, з того моменту як я взяв тебе на руки у тому маєтку, я не можу ні про що думати. В моїх думках лише ти. В легенях твій запах. Я кохаю тебе. І я не хочу тебе відпускати. Я ж відчуваю, що не байдужий тобі.

– Я кохаю тебе, Крістофе, – зізналася я, а перевертень тої ж миті жадібно припав до моїх губ.

Рік пройшов вельми насичено. Я вчилася жити заново. Заводити нові знайомства, не боятися оточуючих та вчилася довіряти їм. І першим кому я довірилася був мій чоловік Крістоф. Він допомагав мені в усьому, за що я була йому безмежно вдячна.

Весілля мало відбутися вже через місяць. Я наполягала відкласти дату, але Крістоф заявив, що йому і так доведеться чекати цілий місяць. І погодився він на такий термін лише тому, що всі весільні сукні на моїй досить худій фігурі виглядали безрозмірним мішком. Тому весь місяць, що передував весіллю, Крістоф відгодовував мене смаколиками, а саме тими смачнючими тістечками з кремом та вишенькою, на які я спокусилася ще тоді.

І вже через два тижні, коли я повністю відновилася, я вирішила що сама не хочу чекати так довго. Адже я не уявляла більше свого життя без Крістофа, та й не бачила сенсу відтягувати те, чого сама бажала усім серцем. Мій вовк мене підтримав і вже через день ми відгуляли весілля.

Я, звичайно за допомогою Крістофа, отримала документи, щоб вже законно перебувати в Канаді. Тепер я розуміла, чому батьки шукали його. Саме він опікувався усіма перевертнями, які переїжджали до Канади і потребували допомоги. На жаль, ми не змогли отримати її вчасно.