Розділ 10

В залі засідань було надзвичайно шумно. Це засідання не йшло ні в яке порівняння з першим. Я гадала, що тоді було багато перевертнів. Ні! Сьогодні їх було ще більше. І ті, кому не вистачило місця, стояли під стінами та в проходах. Я ж спостерігала за всім з найкращого козирного місця.

Крістоф переглядав папери, та готувався до слухання. А зал ще більше наповнювався перевертнями.

– Крістофе, – до столу підбіг Стівен. Як розповів Крістоф, він був слідчим у цій справі і найкращим його другом. – Я думав, то були жарти щодо свідка? Ти ж знаєш, суддя не любить несподіванок! – він підсунув якийсь папірець під носа перевертня, на який той навіть не поглянув. – Ми ж усе вже оговорили, вибудували план. А ти змінюєш його на ходу!

– Стівене, все буде добре. Ти ж знаєш, я не даю марних обіцянок.

– Звідки в тебе цей свідок? Ми ж нікого не знайшли в маєтку Кенвуда. Суддя не прийме ці показання до уваги. Хіба що твоя кицька заговорить! – Стівен тицьнув в мене пальцем.

А я не забарилася і цапнула його лапою. Буде знати, як сунути свої пальці куди не треба!

– Ай, – вигукнув він від несподіванки. – З характером!

– Якщо потрібно, то вона заговорить, – повідомив Крістоф, ніяк не відреагувавши на мою поведінку.

Перевертень поглянув в зал і я теж повернула голову в той бік. Там вже вели Кенвуда, а за ним ще двох його спільників, які теж проходили по цій справі. Після появи судді, в залі запанувала тиша.

А далі почали тягтися довгі години слухання, промов адвокатів та прокурора. Виступи слідчих та інших причетних до розслідування. Я в цьому не дуже розумілася, але судячи з задоволеного виразу Кенвуда, все йшло для нього досить добре. І якби я не знала, що саме задумав мій вовк, то вже почала б хвилюватися.

Ось дійшла черга Стівена, який представляв найвагоміші докази, знайдені в схованках в маєтку Кенвуда та на його території. Хоч яким обережним не був Кенвуд, але його сутність колекціонера не дозволила знищити «свою колекцію». Саме цією колекцією і були документи перевертнів. І саме ці прізвища зачитував зараз Стівен.

Серед них був і мій документ. З кожним новим прізвищем по залу прокочувалася нова хвиля обурення та хвилювання, чулися навіть зітхання та гарчання. Коли пролунало моє ім’я, Кенвуд уважно поглянув на мене. Не знаю, що він собі надумав, але судячи з його задоволеного виразу обличчя, вирішив, що я все ж таки позбулася магії і тепер не можу обернутися в людину. Адже саме цього він і прагнув.

Після таких вагомих доказів, суддя зробив перерву і Крістоф, підхопивши мене на руки покинув залу засідань.

– Крістофе, не потрібно нам більше ніяких свідків. Суддю ми вже переконали, у Кенвуда немає змоги вирватися з лап правосуддя.

– Я хочу йому найвищу міру покарання.

– Ти ж знаєш, суддя Вільямс не терпить сумнівних свідків.

– А чому ти вирішив, що мій свідок сумнівний?

– Крістофе, я як і ти прагну засадити цю тварюку, але ми не можемо ризикувати усім! Скажи хоч хто твій свідок?

– Стівене, ми засадимо його. А зі свідком ти майже знайомий. І якби був трохи уважніший, то вже б і сам здогадався, – усміхнувся Крістоф.

– Твої загадки мені не подобаються, але я сподіваюся, ти знаєш що робиш!

– Як завжди.

Перерва пролетіла непомітно і зал знову заповнився людьми та перевертнями. Суддя теж зайняв своє місце, але не поспішав починати слухання. Він вивчав якісь папери.

– Містере Кемпбелл. Ви заявили нового свідка і спеціаліста з артефактів. Ви в курсі скільки коштують його послуги?

– Так, Ваша честь. І якщо ви вирішите, що його свідчення не важливі, я готовий понести ці витрати.

– Що ж, – хмикнув суддя. – Запрошуйте свого таємного свідка.

– Мій свідок насправді не таємний, Ваша честь, і її ім’я вже лунало в цьому залі. Тереза Вернер. Маргай, яка майже рік перебувала в полоні Ларса Кенвуда. Я врятував її з маєтку обвинуваченого в день його арешту, – Крістоф взяв мене на руки і пересадив на місце свідка.

Не заставила нікого чекати і одразу обернулася. Переможно поглянула на Кенвуда, який не вірячи дивився на мене. Адвокат щось говорив Кенвуду активно жестикулюючи руками, але той здається його не слухав. Він не відводив від мене погляду. Стівен теж здивовано дивився на мене, та що сказати, в усьому залі піднявся такий ґвалт, що судді ледь вдалося утихомирити всіх.

– Ви вмієте дивувати, містере Кемпбелл, – заявив суддя, коли в залі нарешті запанувала тиша. – Що ж міс Вернер, розкажіть нам свою історію.

І я розповіла. Все, від того як Кенвуд зі своїми спільниками зловив мене разом з батьками, як провела останні одинадцять місяців в полоні, які знущання довелося терпіти і закінчуючи тим, як Крістоф врятував мене.

Кенвуд вже мне не слухав. Кожне моє слово підтверджувало його провину і тягнуло на максимальний вирок. Та й його адвокат, швидко зрозумів, що справу йому не виграти, тому і не ставив мені запитань.

А от спеціаліста з артефактів таки викликали, щоб він підтвердив, що ошийник та й сама клітка були артефактами, що само по собі було заборонено в наш час.