Розділ 9

– Я тобі згодом ще принесу, але зараз потрібно обговорити справи.

Так, справи! Завтра слухання і я сама хочу, щоб Кенвуда засудили до найвищої міри покарання.

– Терезо, розкажи як ти опинилася у Кенвуда.

– Мені і розповідати немає чого. Ми з батьками жили відлюдькувато, у нас тут не було ні друзів ні знайомих. Але Кенвуд якимось чином дізнався про нас. Одного зимового вечора він зі своїми ловцями приїхав до нашого будинку. Вони зловили всіх. Вижила лише я. Це було минулої зими.

Гадала, що мені буде важко розповідати, але це виявилося просто. Я хотіла нарешті поділитися своєю історією хоча б з однією живою душею. І добре, якщо моя розповідь допоможе засадити Кенвуда.

– Як він вас знайшов?

– Гадаю, що хтось йому розповів. У нього багато інформаторів, яким він щедро платить за інформацію.

– Так, це правда. Вони навели його на клан чорних лисиць, яких він винищив трохи раніше.

– Я бачила їх. Вірніше декого з них. Але молодшому лису вдалося втекти, – поділилася я секретною інформацією.

– Втекти? – здивовано перепитав Крістоф.

– Так. Лис виглядав кволим і Кенвуд не надто слідкував за ним. Лис скористався цим і зумів утекти.

– А ти? Пробувала втікати?

– Я не могла. Кенвуд був такий злий після втечі лиса, що замовив ошийник-артефакт з більшим захистом і саме на мені його випробовував. Цей ошийник не тільки не дає можливості обернутися в людину, а й витягує сили та приховує запах. До речі, артефактів що приховують запах у нього дуже багато. Вони є в будинку, якщо знати, що шукати.

– Ти ще щось бачила?

– Ні. Він тримав мене весь час у клітці, вона до речі теж артефакт, який подавляє силу волі та витягує енергію.

Помітила, як Крістоф стискає кулаки все сильніше після кожного нового речення.

– Поясни мені дещо, Теро. Як ваш клан опинився так далеко від рідних земель? Ви ж родом з Латинської Америки.

– Цього я не знаю. Батько казав, що нам терміново потрібно було поїхати. В Калгарі ми приїхали два роки тому. Батько все шукав якогось перевертня, який мав би нам допомогти.

– А що відбувалося в маєтку Кенвуда?

– Він досить часто запрошував гостей. Вони знущалися над перевертнями. Декого Кенвуд їм продавав. Деким просто хизувався, як от мною. Але все це швидко закінчувалося. Артефакти виснажували перевертнів, а поповнення резерву не було. До того ж ми завжди були в звіриній подобі, це ускладнювало процес прийому їжі.

– Він морив голодом перевертів?

– Ні, навпаки він щодня пропонував нам їжу. Але їсти ми мали в звіриній подобі. Не всі погоджувалися на це. До того ж це те чого прагнув Кенвуд. Він вважає нас тваринами, які не мають права жити на землі. Завжди відносився лише як до тварин.

Крістоф слухав мою розповідь. Помітила як напружені його щелепи, ще трохи і почне скреготати зубами. І це занадто яскраво описувало емоції які вирували всередині нього.

Я розповіла як проходили мої дні і що я взагалі втратила будь-яку надію на порятунок. Розповідала, що кожного разу коли Кенвуд діставав мене з клітки, я прощалася з життям. А ще згадала про те, що той день мав бути моїм останнім. Я розповіла абсолютно все, про що мовчала майже рік. Про всі свої хвилювання, переживання та зневіри. Зараз я просто хотіла виговоритися і мені байдуже було кому. Хоча Крістоф виявився дуже хорошим слухачем.

– Теро, завтра буде слухання. Воно буде останнім, за результатами якого буде винесено Кенвуду вирок. Суддя більше не дасть нам часу, такі були умови. У мене є за що засудити його але з твоїми свідченнями ми засадимо його назавжди.

– Я згодна! – випалила я, не дочекавшись пропозиції Крістофа.

– Значить в справі з’явився новий свідок!

– Крістофе, – мовила я і завмерла. Якось дивно було вимовляти його ім’я вголос, а не в своїх думках. – Я не дуже знаюся на судах, але ж потрібно наперед повідомляти про свідків. Навряд чи суддя дозволить незапланованого свідка.

– Теро, мені дозволять все, – прошепотів мені перевертень, а у мене перехопило подих від його слів.

– Тобі? – я зрозуміла, що все ж таки я чогось не знаю про цього вовка. – Не думаю, що звичайному прокурору можна отак порушувати встановлені норми слухання.

– Звичайному не можна. А от генеральному прокурору пробачать все. До того ж, чому ти вирішила, що свідок не запланований?

Генеральний прокурор? І чому я спочатку вирішила, що він звичайний службовець? Крістоф. Крістофер Кемпбелл. Винирнуло з пам’яті відоме прізвище. Адже саме його шукав мій батько і з ним хотів зустрітися. Це ж про нього тато розповідав, називаючи найкращим борцем за права перевертнів. Невже мені так пощастило? Виходить, що я таки знайшла його? Вірніше, він мене. Але я так і не знаю, про що хотів поговорити з ним батько. Я чула не одну розповідь про нього, але завжди уявляла цього борця за права великим, страшним та грізним. Хоча, згадуючи нашу першу зустріч він саме таким і був. Для ворогів.

– Про що задумалася?

– Не важливо, – відмахнулася я.