Розділ 8 Ревнощі

Тереза

Вартувало лише на мить прикрити очі, як він згріб мене в обійми.

– Відпустіть! – вигукнула я.

Я пручалася, била його кулаками в груди, але все було марно. А потім вдихнула його запах і завмерла. Затримала дихання, але й це не допомогло. Аромат хвої заполонив мої легені, а обійми стали ще міцнішими. Це мене лякало. Не самі обійми, а те, як я на них реагувала. Я відчувала його гарячі руки навіть через худі.

Тікати? Мені немає куди тікати. Я це зрозуміла буквально за останні п’ять хвилин, коли мізкувала, як вирватися з лап цього перевертня. І за цей час я дещо зрозуміла. Я б могла втекти якнайдалі звідси і спробувати почати нове життя, але я не хочу! Я хочу бути тут, вдихати його запах. Бути поруч з ним. Просто голова йде обертом. Що зі мною коїться?

І поки я розмірковувала над цим, Крістоф підхопив мене на руки і відніс до ванної.

– Ти поки мийся, а я принесу сніданок, – мовив він, зникаючи за дверима.

Я з великим задоволенням зняла з себе брудний одяг і залізла під теплі струмені води. Яке це було полегшення. Я довго вимивала волосся, терла шкіру і, лише вдесяте переконавшись, що вже чиста, вилізла з душа. Загорнулася в рушник і завмерла. Поруч з моїми речами лежала сукня. Я схопила її до рук, і тієї ж миті в ніс ударив чужий запах. А потім сама не пам’ятаю, як я вилетіла з ванної, тримаючи цю сукню в руках і гнівно зиркаючи на перевертня.

– Чия це сукня? – запитала Крістофа.

В кімнаті вже прибрали сліди мого варварського сніданку. А на столі з’явилися нові страви на заміну зіпсованим мною.

– Терезо, – перевертень повернувся до мене, і я помітила, як його очі вмить потемніли.

Він дивився на мене, а я лише зараз зрозуміла, що через цей безглуздий напад ревнощів, я вискочила з ванни в одному рушнику.

– Я, мабуть, піду, – почала задкувати до ванної. Щось мені вже стало неважливо, чия це сукня. Дякую і на цьому.

– А ну стій! – ніби й не голосно, але від цих слів я завмерла.

І Крістоф, скориставшись моїм сум’яттям, швидко опинився біля мене.

– Кицю, ти що мене ревнуєш?

Заперечливо похитала головою. А в руках стискала ту злощасну сукню, чужий запах якої дратував мене і нагадував про мою відверту брехню.

– А мені здалося, що так, – досить вкрадливо поцікавився він.

– Я не маю права ревнувати, – вигукнула я.

І за задоволеним виразом обличчя перевертня зрозуміла, що сказала зовсім не те, що хотіла.

– Терезо, це сукня моєї сестри, – повідомив Крістоф. – Це все, що я можу тобі зараз запропонувати.

Сестри! І чому я відчуваю таке полегшення? До того ж почувалася повною дурепою! Зробила крок назад і це помітив перевертень.

– Вже йдеш? – піднята брова і насмішкуватий вираз на обличчі.

– Піду, одягнуся, – повідомила йому, а саму в жар кинуло від його погляду.

– Мені і так подобається.

– В рушнику? – здивовано поглянула на вовка.

– Краще без нього! – заявив він.

– Нахаба!

– Чому ж одразу нахаба. Ти ж мене бачила без одягу, тепер моя черга, – вирішив добити мене Крістоф.

Я лише безпорадно відкрила рота. Відчула, як палають мої щоки і швидко чкурнула до ванної.

Це ж треба, як йому вдалося вивести мене з рівноваги. І що він собі надумав? Ніхто його не змушував ходити голяка! Сам винен. Це не означає, що я йому щось винна.

З такими думками я провела у ванній ще близько пів години, поки не оговталася від нахабної поведінки перевертня. Але моя поведінка була ще гіршою. Чому я взагалі пішла дізнаватися, чия це сукня? Він приніс одяг, то радій, а то взагалі довелося б ходити у рушнику.

Одягнула сукню, яка була трохи завеликою для мене. Та зараз знайти для мене одяг за розміром було б важко. Привела до ладу своє волосся, і нарешті вийшла з ванної.

– Я вже гадав, що ти ніколи не вийдеш, – усміхнувся Крістоф. – Сідай їсти, – запросив він, а сам невідривно стежив за мною.

Сіла за стіл і просто очей не могла відірвати від того різноманіття їжі, яку я бачила на столі. Мені вмить стало все одно, що перевертень спостерігає за кожним моїм рухом. Зараз я дуже хотіла їсти. Я хапала їжу по черзі з різних тарілок, ледве встигаючи її пережовувати. Потім посмакую, а зараз потрібно втамувати голод. Потяглася до чергової тарілки, і лише зараз звернула увагу на те, як уважно за мною спостерігає перевертень. Завмерла, і навіть жувати перестала. Обвела поглядом стіл і лише зараз зрозуміла! Схоже, в подобі маргай я зовсім здичавіла, адже всю їжу хапала зі столу руками!

– Вибачте, – мовила спантеличено. – Я ще не призвичаїлася.

– Тобі немає за що вибачатися, Терезо.

– Є. Я веду себе як дикунка.

– Ти в цьому не винна. Скуштуй ще це, – Крістоф підсунув мені ще одну тарілку з канапками, а потім простягнув серветку. – Ось.

Швидко витерла долоні, взяла прилади й лише після цього взялася за канапки.