Розділ 6 Пастка

Тереза

Із зали засідань Крістоф привіз мене одразу додому. А коли вийшли з машини, мені так закортіло побігати по снігу, що я знову викрутилася з його рук і впала у сніг. Обтрусилася і хутко рвонула вперед. Це було так приємно. Мчати куди хочеш. Відчувати, що можеш контролювати своє тіло. Та й взагалі можеш бігти, а не сидіти у клітці. Я так захопилася, що не одразу помітила перед собою вовка. Не встигла вчасно зупинитися і врізалася прямо у його м’який бік. Вовк встояв на лапах, а от моя гідність – ні. Це ж треба так захопитися, щоб нічого не бачити навколо себе?

Обтрусилася і поглянула на перевертня. Він дивився на мене поблажливо, як на шкідливе кошеня, яким я по суті зараз і була. Що він там казав минулого разу? Треба порозумітися? Що ж, можна спробувати. Потихеньку обійшла його, щоб опинитися перед мордою. Він був просто величезним. Страху вже не було. Була лише цікавість. Підійшла зовсім близько до морди, в ніс ударив уже знайомий аромат хвої, і я розтанула. Вже нічого не мало значення. Я ніби й не стояла поруч з одним з найбільших перевертнів. Я просто застигла поруч з ним.

Отямилася я лише тоді, коли вовк перестав мене обнюхувати і почав пильно вивчати. Його погляд був надто пильним. Рвонула до будинку, на ходу усвідомивши страшну річ. Після зняття ошийника мій запах більше не був прихований. А якщо Крістоф його вловив... він міг зрозуміти, хто я насправді.

Біля ганку перевертень знову підхопив мене на руки і заніс до спальні. Я задоволено розтяглася на ліжку, а він, гад, скористався цим моментом і почухав мені живіт.

А я що? Цапнула його? Та де там! Я розімліла, і навіть почала муркотіти. Нечувано! Але було так приємно. Перевертень раптом відірвався від свого заняття і вийшов з кімнати. А всередині мене здійнявся вир незрозумілих емоцій. І що найгірше – усі ці емоції були пов’язані з ним. Ох, тільки цього мені не вистачало.

Крістоф доволі швидко повернувся, але не сам, а з молодою дівчиною. Вродливою і дуже молодою. Хотіла було загарчати, але вчасно себе осмикнула. Провела її злим поглядом до столу, на якому вона розклала прилади та страви, а потім тим же поглядом до дверей. А наступної миті прийшло усвідомлення. Я ревную! Ні! Цього не може бути. Кого? Цього надзвичайно гарного перевертня, який завжди був добрий до мене, носив на руках і неймовірно пахнув? Так, Теро, це ревнощі!

Крістоф, не знаючи, які почуття зараз розривали мене зсередини, потріпав мене за вушком і пішов у душ. Хай іде. Мені ж треба заспокоїтися, а то я надто бурхливо реагую на все. Він же мені ніхто, і навіть не знає, що я перевертень. А я тут уже присвоїла його собі! Так не можна, Теро! Але заспокоїтися мені не вдавалося. Навпаки, емоції вирували в мені і я відчувала неймовірний прилив сил. Тих сил, які були заблоковані останній рік. Але насолодитися моментом повернення сил я не встигла. Наступної миті моє тіло скрутило болісним спазмом. Я вся стислася, перечікуючи приступ болю. Зціпивши зуби, з усіх сил намагалася стримати болісний рик. Біль розривав моє тіло на шматки, ламав кістки, перекроював м’язи. Я більше не мала сил терпіти цей біль. Коли моя свідомість затьмарилася, і я вирішила, що це вже край, біль раптом стих. Я судомно видихнула, розслабляючи змучене тіло. Я підняла свою лапу і обімліла. Не лапа! Це була рука. Моя рука! Я обернулася!

Швидко сіла на ліжку і почала себе розглядати. Неймовірно! Я змогла! Тепер я знову людина. Після одинадцяти місяців у звіриній подобі, тепер я повернула свій вигляд! Але як це невчасно! Крістоф незабаром мав вийти з душу і що він побачить? Вірніше, кого? Ні! Треба було обертатися назад і негайно! Ага. Ось тільки до мене долинули неймовірні аромати їжі і я забула про все. Схопилася з ліжка і накинулася на їжу. Похапцем запихала все до рота, ледве встигаючи пережовувати. Боялася, що просто не встигну скуштувати усього, тому напхала повного рота. Прислухалася. Судячи зі звуків, перевертень уже збирався виходити, а я хотіла ще хоч би раз вкусити оте неймовірне тістечко з кремом та вишенькою згори.

Я чула як перевертень підійшов до дверей, взявся за ручку, але в мене ще був повний рот і не було куди запхати таке жадане тістечко. Бодай раз вкусити! Ручка повернулася і я почула, як Крістоф прочинив двері.

Відкусила тістечко і просто розтанула від задоволення. Яка смакота! Перевертень зайшов до кімнати і застиг від здивування.

А тут було чому дивуватися. Вечеря перевертня перетворилася на місиво, адже я не дуже переймалася, що і як хапала руками. Як наслідок частина їжі тепер валялася на підлозі. І посеред цього розгардіяшу сиділа я – маргай, з мордою перемазаною кремом і вишенькою в зубах. Кляту вишню я так і не встигла пережувати! Виплюнула її і знову перевела погляд до перевертня.

Треба віддати належне Крістофу – він гідно прийняв цей виклик. Швидко оглянув вчинений мною розгардіяш і лише потім перевів свій погляд на мене. Він розглядав мене занадто довго й занадто прискіпливо, не випускаючи з уваги жодної деталі. Я завмерла, не знаючи чого від нього очікувати. Але, коли помітила, як кінчик його губ сіпнувся догори, усвідомила, що він ледве стримується, щоб не розсміятися.

– З мордою що робити будемо? Вмиватися водою чи сама вилижешся? – вже не приховуючи усмішки, запитав Крістоф.

Вмиватися? Брр. Я, як і всі котячі, не любила воду. Тому одразу приступила до приведення себе до ладу, аби перевертень нічого іншого не надумав. А то й справді почне мене водою обливати.

Ранок я знову зустріла в обіймах Крістофа. Але тепер я не хвилювалася. Перший спонтанний оберт пройшов і тепер я сама його контролювала, тож нових курйозів не мало бути.