Розділ 5

Я лежала на руках у чоловіка і навіть не дихала. Зараз цей перевертень давав мені надію. Надію на те, що я можу звільнитися від цього остогидлого ошийника, який забирав всі мої сили. Звільнитися від кайданів, які щосекунди нагадували мені про миті перебування в полоні Кенвуда. А коли під його пальцями клацнув замок я здивовано поглянула на перевертня, не вірячи в те, що сталося.

Він обережно зняв ошийник, а я відчула неймовірне полегшення. Невже я тепер зможу обернутися? Звісно не одразу, але все ж!

В голові вже складалися плани втечі, яку я тепер зможу здійснити, тільки-но відновляться сили. Тоді я зможу обернутися і почати нове життя. Подалі звідси. Схоже, знову доведеться втікати. Але то все дрібниці. Головне я вільна. Поглянула на перевертня. Відносно вільна. Спочатку здихаюся вовка.

– Тобі стало краще? – помітив зміни перевертень.

Він ще питає! Аякже. Я ж одинадцять місяців носила його, не маючи змоги скинути і обернутися.

– Може ти ще й поїси?

Фиркнула. Звичайно поїм, але не зараз. От наберу сил, щоб обернутися і потім вже наїмся. Досхочу. В людській подобі, а не маргай.

– Гаразд. Це я заберу, а зараз в душ і спати.

Так. Забирай подалі, щоб очі мої не бачили цього ошийника. А спати, то хороша ідея. Треба ж сили відновити, а сон це робить найкраще.

З душа перевертень вийшов, як і попередні рази, голий. Замружилася і перечекала доки він вмоститься. А потім, він як завжди згріб мене в обійми. А я і не заперечувала. Ейфорія повністю заволоділа мною. Я просто не могла повірити, що я позбулася цього ошийника і тепер маю хоч і туманне але майбутнє. Але раптом на зміну ейфорії прийшов страх. А що, як я обернуся прямо тут в ліжку, в обіймах цього оголеного перевертня? Ця думка не давала мені спокою. Тому я всю ніч крутилася, не в змозі заснути.

А на ранок прокинулася і швиденько заховалася. Але всі мої хвилювання виявилися марними. Резерв ледь наповнився і обернутися я ще не мала змоги.

– Кицю, а йди-но до мене, – згадав за мене перевертень. – Підеш сьогодні зі мною. Ти ж у мене вихована киця? – запитав він витягаючи мене з моєї схованки під ліжком.

Вихована? До чого тут це? Куди це він надумав мене відвести? Я б краще вдома посиділа. Але хто б мене спитав, чого я хочу. Перевертень вже одягнувся і навіть накинув пальто. Ото він швидкий! Засунув мене за пазуху і швиденько побіг до машини.

Я спочатку пручалася, але вловивши такий знайомий запах хвої заспокоїлася. Він дивним чином мене заспокоював. Це було добре і погано. Оскільки я ще ніколи не реагувала так на запах іншого перевертня.

– Крістофе, ну нарешті! – вигукнув чоловічий голос коли ми зайшли до будівлі. – Засідання от-от почнеться, а тебе немає!

– Стівене, скажи, що ти щось знайшов, – мовив мій перевертень.

– Нічого!

Швидкі кроки, грюкіт дверей і тиша. Весь цей час я сиділа за пазухою у перевертня і носа не потикала. Бо той самий вищезгаданий ніс вже вловив купу чужих запахів, які мене насторожували і лякали.

Але довго залишатися непомітною мені не дали. Крістоф, як виявилося саме так звуть мого перевертня, обережно дістав мене і посадив на стіл.

– Вона дійсно маленька, – мовив світловолосий перевертень. Його запах я вже чула в будинку Кенвуда.

Ох, схоже перевертень приніс мене до себе на роботу. Цікаво, ким він тут працює? Якийсь дрібний слідчий? Хоча будинок у нього величезний, та й власний водій…

– Потрібно знову все оглянути, – наполягав Крістоф.

– Та мої хлопці вже другу ніч там копають! Та й ми з тобою перерили все.

– Копати! Потрібно копати! Ось воно! – вигукнув перевертень. – Перекопайте весь двір у маєтку Кенвуда.

– Ти з глузду з’їхав! Ти хоч би знаєш скільки там гектарів?

– Знаю Стівене! Тому й прошу, візьми хлопців скільки треба і якісно перекопайте весь двір. Відчуваю, що там щось є. Часу у вас до наступного засідання.

– Ти гадаєш буде наступне засідання?

– Буде, я дещо придумав, щоб виграти час.

– Добре, вважай вже почали копати.

– Ну що кицю, – звернувся до мене перевертень, – ходімо на засідання?

Що? Це він мене притягнув на слухання справи Кенвуда? Ні, я не хочу. Хоча... Ситуація змінилася, і цього разу на мою користь. До того ж мені є що показати своєму мучителю.

«Пішли, вовчику!» – стала лапами йому на груди показуючи, що готова йти з ним.

Зал засідання був просто величезним. І всі місця були зайняті перевертнями. Їх було так багато і, як я встигла відчути, всі вони були з різних кланів. Це ще більше настрашило мене і я міцніше притисла вуха до голови. Таке різноманіття запахів мене лякало.

Крістоф помітив мій стан і почухав за вушком, а потім висадив на столі за який і сам сів. Не знала, що на слуханнях можна отак приносити тварин. До речі, тепер я зрозуміла, що мій перевертень ніякий не слідчий, а прокурор обвинувачення.

Зі свого місця потроху роздивлялася зал. Ще ніколи не бачила такої кількості перевертнів одночасно. Ми з батьками в Канаді жили відлюдькувато. У нас і знайомих людей не було, не те що перевертнів. Не знаю чого боялися і від кого тікали батьки, але знайомства ми не поспішали заводити. Але всі ці перестороги не завадили Кенвуду вислідити нашу родину і занапастити.