Розділ 4

– Як успіхи? – запитав у Стівена, влітаючи в його кабінет і на ходу знімаючи пальто.

– Вночі ще раз обшукали весь маєток, але так нічого і не знайшли. Ніяких слідів перевертнів, як і доказів того, що Кенвуд якось пов’язаний зі зникненням клану чорних лисиць.

– Потрібно ще шукати. Розібрати будинок по цеглинках, але знайти докази його причетності! Має щось бути! Якісь речі, записи, документи врешті-решт, – вигукнув я.

– Не забувай з ким ми маємо справу. Кенвуд – вельми впливова особа в Альберті. Хто-хто, а він то точно замів усі сліди.

– Забудеш тут. Ти знаєш чого мені вартувало домогтися арешту Кенвуда? На кону стоїть занадто багато. І я зараз не за наші з тобою посади кажу. Безпечне існування перевертнів Канади може бути під загрозою. Слухання вже завтра, а ми нічого не маємо.

– Чому так швидко? – здивувався Стівен.

– Це була одна з умов видачі ордера, на яку я погодився. Сподівався, що ми знайдемо щось у маєтку.

– Мої хлопці передивилися кожен клятий папірець в цьому маєтку і не знайшли жодної згадки перевертнів, не вловили жодного їхнього запаху. Як і не знайшли жодної речі, що могла б належати їм. Ти ж розумієш, що це означає?

– Щось приховує ті кляті запахи. Але б дізнатися що? А що там з кліткою? – раптом згадав я.

– Її перевірили наші спеціалісти, але цього замало. Потрібно долучати знавців артефактів, лише вони скажуть щось напевно.

– Є в мене один на приміті. Зателефоную йому. Стівене, потрібно ще раз обшукати маєток. Там мають бути сховки.

– Крістофе, змилуйся, хлопці лише пів години тому пішли відсипатися після нічних обшуків. Хай вони відпочинуть.

– Нехай, – погодився з другом. – А ми з тобою на що? Збирайся!

– Сумніваюся, що ми щось знайдемо, – бідкався Стівен, натягуючи пальто. – Кенвуд не дурень, щоб залишати компрометуючі докази у своєму будинку.

– Але він не міг знати, що я отримаю ордер на його арешт.

– Не недооцінюй Кенвуда. У нього всюди є зв’язки.

– Гадаєш, що за десять хвилин хтось встиг повідомити йому новину? – усміхнувся я.

– Ти хочеш сказати, що ми почали операцію не маючи ордеру? – закляк Стівен.

– Друже, на момент арешту ми його мали.

– Тільки доказів не маємо. Хіба що твоя кішечка заговорить, – засміявся Стівен.

– То виявляється не кішка, а маргай, – виправив я його.

– Маргай, – задумався Стівен. – Слухай. Я щось чув про клани маргай в Латинській Америці.

– Ми в Канаді, друже. Тут немає ніяких кланів маргай. Я б першим про це дізнався.

– Так. Справді. То ти вирішив її лишити в себе?

– А куди її дівати? Їй і так перепало від Кенвуда. Вона така перелякана, до того ж виснажена.

– Вона до речі свідок у справі, – посміхнувся він впоравшись нарешті з пальто.

– От і впиши її до свідків.

– І як ти собі це уявляєш? Плямиста кішка? Маргай? Чи як? – допитувався Стівен. – Я розумію, що ти з суддею посмієтеся над цим, але мене по голові за такі жарти не погладять.

– Просто додай ще одного свідка. Ходімо Стівене. Не будемо гаяти час. Слухання вже завтра!

За пів години ми були в маєтку Ларса Кенвуда. Його було не впізнати. На заміну ідеальному порядку, який я застав тут ще учора, прийшов хаос. Всі речі були вивалені, перебрані і прискіпливо вивчені. Хлопці Стівена попрацювали тут на славу.

Але сьогодні всі ці папери і речі мене не цікавили. Впевнений, що Стівен зі своїми людьми передивилися тут все досконало і не один раз. Мене цікавили таємні схованки які напевно були в маєтку. Цим ми і зайнялися, витративши на пошуки весь день.

Повернувся додому пізно. Хоча ми і знайшли у будинку декілька схованок, але там не було нічого вартого уваги. І знову повернулися до того з чого почали. Але ж так не може бути! Кенвуд завжди тримав у будинку перевертня, для розважання його особливих гостей. Хіба що останнього вже немає в живих, а нового він ще не дістав? Могло бути і таке. Невже я промахнувся і тепер доведеться відпустити його? На жаль, пред’явити йому поки що нічого.

Зайшов у кімнату і ввімкнув світло. Вперся поглядом в маргай, яка розмістилася на ліжку і вивчала мене. Кенвуду можна пред’явити хіба що жорстоке поводження з тваринами і продаж рідкісних тварин. Треба принаймні цим скористатися, щоб бодай трохи продовжити терміни розслідування. Але не цих обвинувачень чекає суддя! Ой не цих!

– Може ти щось з’їси?

Відвернула морду. Ні, так не годиться. Вона ж виснажена, а їсти не хоче! Чи не може?

– Хочеш взагалі злягти?

Погладив її по голові. Таке м’яке хутро. Знову намацав ошийник, який мене неабияк турбував.

– Іди до мене ближче, спробую це зняти.

Киця піднялася і таки послухала мене. Підповзла ближче, а потім взагалі осміліла і залізла мені на руки.

Тепер я міг краще розглянути його. Ошийник виявився зовсім не простим. Це був артефакт, які зараз заборонені. А отже це ще одне обвинувачення до справи Кенвуда. Тепер точно треба набрати Джексона, він зможе краще дослідити артефакти, та розповісти про них.