1

Сто легенд розкажу я вам.  Відкривайте очі, я починаю.

В одному з найбільших королівств - Оркопукія. Де природа заворожує своїм холодом та красою погляд, там не знайдеш ти розуміння, якщо вмієш думати.  В тому королівстві у тіні править справжній маленький король Пуль та його володарі, а перед народом з короною на голові виступають: міщанин, селянин, двірник, палач, чучело солом’яне, і навіть, собака хто завгодно да тільки не король.

Історія відлік почала коли маленький король Пуль власної тіні почав боятись. Та не подумайте маленький не за зріст король, а особисті якості. В зовнішності в усьоиу був звичайний або середнім, тільки очі маленькі-маленькі, як блошки. Не повний, не худий, не високий, не низький, не волосатий, не лисий, очі впалі блакитні - зовсім не виразні, на щоках щось типу зморшок, особливо помітно коли посміхається та тільки посмішка штучна. Тому виділявся чим міг - ділами, та страхом.

Зібрались тоді всі його довірені під покровом ночі, у залі «Куриці». Особлива кімната кожен міліметер прикрашений Мивавиркським золотом, а в центрі стоїть величезний стіл у вигляді химерної двоглавої куриці. Страшнішої куриці в житті не вбачиш, відчуття ніби з неї не один день пір’я виривали, та й сам вигляд дивний: голови білі, тулуб з крилами синій, а от ноги з хвостом червоні… 

При магічних світильниках шли переговори. Думали, що робити з не маленьким страхом маленького короля Пуля:

Один пропонував знову когось з своїх на трон посадити на заміну, сказавши, що це таємний бастард короля.

Інші пропонували на певний час короля в відпустку до мед-мозгоправів та текіли відправити.

Хтось намагався новими закордонними замками короля підкупити, щоб до народу вийшов.

Та найгеніальнішою ідеєю стала запозичена у предків, посадити дублера на трон. На наступний же ранок найвірніший васал Доґес з словесним описом з шести пунктів:

- лисий не лисий;

- трохи повнуватий, хоч цього не помітно;

- блакитні очі;

- маніпуляційний голос;

- старенький, трохи;

- жадоба до грошей (адже і за невидимі гроші можна купити вірність).

Та списком зіставленим магами про проживання можливих кандидатів,  збирався у подорож. Сам васал був трохи дурнуватий, проте його вірність і багатства покривали всі недоліки.  Приїхав васал Доґес до замку на розкішних каретах, з купою слуг та охороною. Залишилось тільки королівські документи з печаттю отримати та гроші, і мабуть наш васал так би і поїхав на таємну місію з усіма фанфарами, як би маленький Пуль у вікно цю всю процесію не побачив. З п’ятого поверху за лічені секунди добіжав, і не скажеш, що це той самий король який нещодавно як хлопчик маленький від страху під стіл ходив. Свита ледь накидку королівську підіймати успівала, щоб бідний з сходинок да не покотився…

-              Що по-твоєму означає слово «таємне?», - тільки спустившись червоніший за вареного рака почав кричати наш хоробрий король.

-              Не привертаючи уваги, Ваше диктаторство. – Васал з перепугу і животик втягнув і платочком піт витирати почав. Не знає бідний, що робити чи в ноги кланятись чи тікати.

-              І!? Десяток карет в золоті уваги не привернуть? Да тебе ж на першому повороті по пустиній дорозі до трусів розграблять! Ще й слухи підуть не встигнеш ти й за ворота виїхати! – Аж підпригував від злості наш слабкий здоров’ям король.

-              Так я рицарів взяв…

-              Як я тебе ще з управлінської посади не викинув, за такі розумові заслуги? – ледь чутно промовивши, повернувся до слуги – Подайте карету для бідних, принесіть одежу бідняків, та сумку для одягу.

-              Ваше всевишество, бідняків з такою… хм статурою в нашому королівстві не знайти, можливо хоча б сільську? – ледь не сміючись запропонував інший васал.

Король прислухався і в знак згоди, махнув слузі.

Під’їхала карета на козлі: покоцана, брудна з дивним запахом, дихнеш на неї того гляди й розвалиться. Управляв каретою хлопчик років тринадцяти, рудий, спритний весь в веснушках, очі блакитні яскраві, розумні. В звичайні залатаній одежі, місцями в запраних плямах, та це не заважало.

-              А як же в неї ще хтось крім мене посміститься? – злякано, ледь чутно промовив поглядаючи на карету васал. Тоді, він ще не знав що грошей на власні потреби йому виділили цілих п’ять срібних монет (середня заробітна плата висококласного робочого за місяць).

-              Якщо щось потрібно буде шепнеш «ди ктатор», до тебе одразу прилетить мій зачарований звіринець. А це маленьке військо ближче до вечора, щоб ніхто не запідозрив нічого назад відправте, тільки приберіть його з головного двору очі мозоле.

Маленький король розвернувся, і королівською ходою пішов до замку, а наш вірний Доґес відправився без жодних зручностей по розбитим дорогам в тяжку подорож.

Спочатку і так і сяк вертівся васал та менше чім через годину не витримав:

-              Ей на козлі коли ми приїдемо? – невдоволений запитав васал.

-              Так як тільки зтемніє, а привал годин через вісім Пане. – відповів хлопчик-кучер.

-              Який я тобі Пан?! Що значить через вісім годин?! Зупиняй негайно я втомився!

-              Наказ з гори. Пане, прошу не гнівайтесь, не маю права зупинитись.

-              Тоді їдь хоч швидше, і скажи як сісти зручно можна в цій халупі?

-              Не можу швидше Пане, козел вже старенький. Так там же і так зручно сидіти, я нещодавно дощечки для вас змінив, а от як виїдем з головної дороги о тоді на початку незручно - все ямки, горки, камінчики. Та з часом до всього звикаєш. А хочете, я вам пісню заспіваю за один мідяк?

-              Не треба!

« Я могутній пес короля Пуль, він мені довіряє, я все витримаю, плачучи про себе все повторював васал. Мені потрібно лиш, відсіяти відповідної зовнішності за списком і забрати з собою.»

Всю подорож раз за разом васал заснути намагався, да тільки очі прикривав на камінь чи на ямку натрапляли. Їхав та все згадати не міг на ремонт яких доріг вони не урізали бюджет. Вже в вечері злий голодний Пан вийшов з карети, дивиться а перед ним ліс, обійшов карету покрутив головою чащі не прохідні.