Глава 64 - Українець лицар Мальтійського Ордену

Після опублікування кількох романів Миколу прийняли в асоціацію письменників міста. На чергових зборах спілки він познайомився з відомим письменником, драматургом і художником Віктором Івановичем. Обговорювалось питання проведення літературного конкурсу, де кожен міг представити свої книги. Микола виставив свій другий роман і отримав подяку від голови міста за учать в конкурсі. Якось, блукаючи в нетрях інтернету, Микола натрапив на статтю про українця, яких став лицарем Мальтійського ордену і знайоме прізвище його зацікавило. Дочитавши до кінці він зрозумів, що це його недавній знайомий Віктор Іванович.        

Орден госпітальєрів (іоаннітів), відомий також як Мальтійський орден, — це давній католицький лицарський орден, заснований близько 1099 р. в Єрусалимі для допомоги прочанам. Згодом він перетворився на військову силу, що володіла Родосом і Мальтою. Сьогодні це суверенний суб'єкт міжнародного права, що займається благодійною та медичною діяльністю у понад 120 країнах. Історія ордену велична і трагічна водночас. Госпітальєри володіли островом Родос вже понад двохсот років — вони облаштувалися тут з 1309 року, після остаточного витіснення християн з Палестини. Головними військовими супротивниками лицарів стала Османська імперія, яка проводила агресивну завойовницьку політику в Середземномор'ї. У XV столітті Родос витримав два великих напади — облогу єгипетських мамелюків 1444 року та облогу 1480 року військами османського султана Мехмеда II, обидва рази госпітальєрам вдалось відстояти місто і відбити напади.
 Облога фортеці міста Родос на однойменному острові Родос військами Османської імперії Сулеймана I, що відбувалась з червня по грудень 1522 року і закінчилася почесною капітуляцією лицарів-госпітальєрів, цілковитим вигнанням їх із Родосу і сусідніх територій (зокрема з їхніх замків в Бодрумі та на острові Кос) і переходом острова під владу Османської імперії.   
Після того, як лицарі кілька років провели без постійного притулку, імператор Карл V подарував їм острів Мальта. Переїхавши на Мальту, госпітальєри, що відтоді стали відомі як «мальтійські лицарі», поступово відбудували флот та укріплення.
У1557 році новим великим магістром ордена було обрано Жана Парізо де ла Валетта. Він продовжив практику нападів на мусульманські кораблі, і османи вирішили ліквідувати загрозу своєму судноплавству з боку лицарів так само, як це було зроблено, коли лицарі піратствували, базуючись на острові Родос. 1560 року об'єднаний християнський флот було розбито османським флотом в битві при Джербі. Ла Валетт зрозумів, що ось-ось станеться напад на Мальту, і форсував підготовку острова до оборони, а також звернувся за допомогою до всіх командорств ордена, розпорошених по Європі.
Турецький флот підійшов до Мальти 18 травня 1565 року. Кораблями командував Піяле-паша, сухопутними військами — Лала Мустафа-паша. 40-тисячна армія прибула на більш ніж 200 суднах, включаючи 130 галер, 30 галеас і 11 вітрильних торгових суден.     .
23 травня почалося бомбардування Форту святого Ельма. Через кілька днів прибув 80-річний Тургут-реїс, який особисто прийняв командування над військами, що взяли в облогу мальтійців. Тургут-реїс встановив нові батареї на північ та південь від форту, який тепер зазнавав нещадного обстрілу з двох сторін. До кінця місяця стало очевидно, що мури незабаром неминуче зруйнуються. Форт тримався лише за рахунок того, що ночами човни з Форту Сант-Анджело доставляли для гарнізону свіжі сили і продовольство, і вивозили поранених. Коли одного разу вночі з форту прибула делегація від обложених і повідомила великому магістрові, що захисники не можуть продовжувати битися, то Ла Валетт заявив, що в такому випадку замінить їх тими, хто зможе битися, і делегації довелося повернутися. Форт протримався 31 день. Коли 23 червня турки, нарешті, пробили собі шлях досередини, то з первісного гарнізону на 600 осіб живими залишалося всього близько 60 бійців. Усім їм, окрім дев'яти, негайно відрубали голови, а тіла прибили до дерев'яних хрестів та пустили вплав через вхід у гавань до форту Сант-Анджело. У відповідь на це Ла Валетт розпорядився негайно стратити всіх турецьких полонених, потім їхніми головами зарядили гармати та вистрілили по руїнах Форту святого Ельма. Після цього під час облоги Мальти ніхто з противників не давав і не просив милосердя.  
Попри те, що турки досягли своєї першої мети, вони витратили на це цілий місяць та втратили близько 8 тисяч найкращих солдатів — майже чверть всієї армії. Загинув і сам Тургут-реїс, убитий гарматним ядром на останніх етапах облоги форту. За переказами, Лала Мустафа-паша, стоячи серед руїн і дивлячись на форт Сант-Анджело, вимовив: «Якщо такий маленький син так дорого обійшовся нам, то яку ціну ми повинні заплатити за батька?» Всі подальші штурми і спроби заволодіти Мальтою турками були героїчно відбиті.
7 вересня до лицарів прибула допомога — флотилія на чолі з Гарсіа Альваресом де Толедо, іспанським віцекоролем Сицилії, яка доставила на острів допоміжний загін з 9 тисяч вояків. Після цього османи зняли облогу та відпливли з Мальти.
З острова повернулася лише чверть турецької армії. У християн загинуло 250 лицарів, практично всі, хто вижив, були поранені або скалічені. Лише 600 осіб були спроможні носити зброю. Від міста Біргу не залишилося каменя на камені, нове місто Валлетта довелося закладати на іншому місці.       

Через заслуженого журналіста України Олександра Микитовича, Микола отримав телефон українського Лицаря Ордену.

- Доброго дня, Віктор Іванович. - Це вас турбує Микола Кульчицький. Кажуть, що ви весь час в селі, а коли ви будете у місті? 

- Вітаю вас, пане Микола. Я в селі на дачі, але через тиждень планую приїхати. А шо ви хотіли?

- У мене до вас є одна  пропозиція, але це не терміново і не по телефону. Поговоримо при зустрічі.
Чекати нагоди довелося не один тиждень через обставини. З інтернету Микола дізнався, що Віктор Іванович мав тридцять персональних художніх виставок в Словаччині, Швейцарії, Фінляндії, Нідерландах, Німеччині і США. Нагороджений медаллю ООН за внесок у розвиток світової культури. Лауреат літературної премії імені Михайла Стельмаха журналу «Вінницький край». І ось нарешті зустріч з лицарем-українцем  відбулася в його хаті, що стояла на лівому березі річки Бог. Господар зустрів Миколу на ганку і запросив у кімнату. Він мав вигляд університетського професора з сивими вусами та охайно підстриженою борідкою.

 - Вітаю вас, Віктор Іванович. Для мене це дуже важливий день, коли зустрічаєш справжнього лицаря Мальтійського Ордену.