Глава 61 - Війна проти мракобісів

Останній іранський монарх — шах Мохаммед Реза Пахлаві, прийшов до влади 1941 року одночасно з уведенням у країну радянських і британських військ. Його 38-літнє необмежене правління Іраном було перервано лише одного разу, 1953 року коли шах був змушений на короткий термін покинути країну через суперечності з прем'єр-міністром. Мохаммед Мосаддик націоналізував нафтовидобувні компанії, що знаходилися в основному в приватних (здебільшого британських) руках. США і Велика Британія у відповідь на це оголосили бойкот іранській нафті, а 19 серпня 1953 року внаслідок перевороту, підготовленого ЦРУ, Мосаддика було усунено й кинуто до в'язниці. Шах повернувся до Ірану і знову приватизував нафтову промисловість.
Шах проводив радикальну вестернізацію Ірану. У зовнішній політиці він безумовно орієнтувався на США. Так, шахський Іран був єдиною ісламською державою, що підтримувала дружні відносини з Ізраїлем. Шах підтримував проамериканські режими в Чаді, Сомалі та Омані. Будь-яку опозицію монархії забороняла й суворо придушувала спецслужба САВАК. У її катівнях сиділи сотні тисяч іранців. Особливу загрозу шахові являло ісламське духовенство, оскільки «Біла революція» Пахлаві не була популярною серед релігійного населення Ірану. Одним із найнепримиренніших критиків шаха був священик із Кума Рухолла Хомейні.

Хомейні засуджував прозахідну зовнішню й внутрішню шахову політику. По його арешті 5 червня 1963 року Іраном пройшла серія демонстрацій і акцій протесту, унаслідок силового розгону якої загинуло від 86 (за офіційною інформацією) до 15 тисяч (за інформацією протестантів) осіб. Хомейні ув'язнили, але через 8 місяців він знову вийшов на волю і провадив далі антишахську діяльність. У листопаді 1964 року Хомейні заарештували і вислали з країни, але у 1979 році в результаті революції, він став главою Ірану її духовним лідером. Його наступником став Алі Хаменеї.      
Ейфорія від революції тривала не довго. Було створено систему внутришнього контролю за суспільством - репресивний апарат під назвою Корпус стражів ісламської революції і полилася народна кров. 
Застосування Хаменеї сили проти власного народу, ув’язнення опозиційних діячів навіть усередині самої системи, а також запеклий опір зовнішньому впливу – особливо з боку США та Ізраїлю – сформували його спадщину як жорсткого й безкомпромісного авторитарного правителя, який привів країну до міжнародної ізоляції.
Останні роки правління Хаменеї були затьмарені частими загальнонаціональними антиурядовими протестами та кривавими репресіями, під час яких загинули тисячі демонстрантів. Протести тривали через високу вартість життя у 2017 році, ціни на бензин у 2019-му, нестачу води у 2021-му та смерть під вартою Махси Аміні – молодої жінки, яка нібито порушила закон про хіджаб – у 2022 році та відображали зростання настроїв проти режиму в Ірані. Найкривавіші протести проти Ісламської Республіки відбулися наприкінці грудня 2025 року та тривали до початку січня 2026-го. Заворушення були жорстоко придушені: правозахисні організації підтвердили понад 7 тисяч загиблих, але застерегли, що реальна кількість жертв, ймовірно, є значно більшою. За деякими оцінками, у чотири рази перевищує підтверджену цифру.
Хоменеї створив ряд терористичних угруповань, які мали на меті терор проти західних країн та Ізраілю. Іран озброював і фінансував міжнародний тероризм.

Тегеран роками вів опосередковану війну проти Тель-Авіва через союзні угруповання. В Ірані заявляють, що Ізраїль, як держава, має бути знищений. Одночасно іранське керівництво розробляло ядерну зброю, щоб забезпечити захист від можливої відповіді на свої дії. Все це призвело до 12-денної війни у червні 2025 року.
Тоді Ізраїль за підтримки США превентивно атакував іранські ядерні об’єкти, але не зміг їх повністю знищити. З червня минулого року і до початку нинішньої ескалації США намагалися досягти з Іраном угоди, яка б дозволила взяти під контроль ядерну програму Тегерана. Після того, як переговори зайшли в глухий кут, Ізраїль та США атакували Іран.
 В ході нинішнього етапу протистояння першими завдали удару Ізраїль та США. Вони атакували низку пунктів управління та військових об’єктів Ірану. Удар по Тегерану знищив 86-річного верховного лідера Ірану Алі Хаменеї. Разом із ним загинули міністр оборони Азіз Насірзаде, головнокомандувач збройних сил Абдолрахім Мусаві та командувач Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) Мохаммад Пакпур. Був потоплений флот Ірану та знищено ПВО, багато військових об’єктів та ракетних пускових установок.
У відповідь почалися повітряні удари іранських ракет і дронів по об'єктах в навколишніх країнах Близького Сходу. Серед іншого, відбулися бомбардування військових баз США, нафтопереробних заводів в Саудівській Аравії, терміналів, туристичних готелів, а також кораблів в Ормузькій протоці. Перевезення нафти з Перської затоки майже припинилося. Ціна нафти на ринку підскочила до 120 доларів за барель. Газ в Європі подорожчав на 35 відсотків. Іранські терористи стали вимагати по 2 мільйони доларів з судновласників за безпечний прохід Ормузькою протокою.  Трамп змушений був просити українців допомогти збивати іранські шахеди і наші воїни захищали країни Перської затоки від варварів. Війна набирала обертів, а гинули прості люди через іранських ідіотів при владі.