Глава 59 - Зброя судного дня

Холодного зимового дня Миколі подзвонила сусідка, з якої вони з другом в молодості грали у волейбол. Звали її  Галя. Вона приходила на берег річки Бог, де збиралось багато молоді, з подругою Аллою і починалась гра. Це були щасливі роки, коли ми всі  були молоді і однаково бідні.
           
 - Привіт, Микола. Ти ще опалюєш хату дровами? Мені тут порізали дерева і ти зробиш велику послугу, якщо забереш їх.          
.
- Вітаю, Галя. Мені треба на них подивитися і вирішити, як їх транспортувати. Я можу зараз до тебе підійти?          
           
- Звичайно, приходь.           

- Приходити до одинокої жінки, з пустими руками, якось незручно. – Подумав Микола і прихопив з собою пляшку домашнього виноградного вина.
Галя мешкала недалеко, але йти в гору по снігу було дуже слизько. Вся дорога була вкрита заледенілим снігом. Довелося взяти з собою лижну палку для впевненості, але коли він видряпався нагору, то оцінив свою передбачливість: вулиця порита автомобільними коліями була повністю вкрита льодом.       
           
- Тут недовго і в’язи собі скрутити. – Подумав Микола і обережно поповз вздовж парканів.
Він просувався обережно, спираючись на палицю. З правої сторони був справжній маєток бізнесмена, який торгував фіранками, а зліва дитячий притулок, де до Другої світової війни жив професор медицини Севастьянов і, якого німці примусили стати бургомістром Вінниці.
Далі починалася земельна ділянка, яка на початку двадцятого століття належала підприємцю Догаєву, який на схилі річки Бог розробив гранітний кар’єр. Він мав дванадцять дітей з яких вижило лише шість, але й вони зникли у вирі більшовицького перевороту,  під час війни з Німеччиною та сталінських концтаборах. Сумна доля українців.
Хвіртка була відчинена і Микола піднявся по сходах на веранду. Звідси через вікна відкривався чудовий краєвид на річку і протилежний берег, забудований «хрущовками».
 
- День добрий у вашій хаті. - Промовив Микола.

- Заходь, заходь, не роззувайся. – Сказала хазяйка, розчиняючи двері.         
Після келеху вина і чашки кави, старі друзі згадали молоді роки і знайомих. Тему війни з фашистською Росією теж не оминули і тут Галя сказала, що в неї є книга професора Юрія Щербака, яка називається «Зброя судного дня».      

- Візьми почитай, тобі це буде цікаво. - Запропонувала Галя.   - Це твоя тема.           
Обговоривши плани майбутньої «операції дрова», Микола пішов з максимальною обережністю бо спускатись по обледенілій вулиці було ще небезпечніше.
Повернувшись додому, Микола відкрив книгу і вже не міг від неї відірватись. Він її проковтнув за один вечір, залишившись під сильним враженням. Ідеї Юрія Щербака повністю збігалися з цілями Ордену лицарів України, а саме повернути Україні ядерну зброю і привести до влади патріотів з військових. Юрій Щербак завжди був противником ядерної енергетики і ядерної зброї, а тут така метаморфоза!  Микола подзвонив в Київ лідеру «зелених» Кононову.         

- Привіт, Віталій! У тебе все добре?          

- Так, більш менш.   

- Ти читав книгу Щербака «Зброя судного дня»?

- Так. – Якось неохоче відповів Віталій. – Але ж це фантастика.

- Але Юрій Миколайович мріє, щоб фантастика стала реальністю. – Засміявся Микола. – І  українська ядерна бомба може бути чистою, без радіоактивного забруднення місцевості. Технологія вже є. В книзі Щербак згадує ізраїльський реактор Дімон, Шимона Переса і Голду Майєр, яка сказала «Ядерної зброї у нас нема, але якщо буде треба,  то ми її використаємо». Так має діяти і Україна для стримування фашистської  Росії. Ми маємо самі себе захищати.         

- Якось зустрінемося і поговоримо не по телефону. – Відповів Віталій. - Ця тема досить  небезпечна особливо під час війни.