Глава 53 - Важлива зустріч

Полковник Вакуленко повернувся з війни.  Він вже був в запасі, коли йому знову запропонували служити і захищати Україну від агресії фашистів із кремля. Майже чотири роки на війні і ось підросли молоді талановиті офіцери, яким потрібно уступити службову дорогу. Шістдесят років для військового це критична межа, за якою необхідно стати цивільним. Нові нагороди, подяка від командування, право носити військову форму і прощання з друзями. Але війна ще йде і боротьба за Україну не закінчилася. Українська академія інноваційних технологій має працювати, незважаючи на болючі втрати  фізиків Володимира Солоненка, Леонтія Скібінського і найкращого друга талановитого інженера та  підприємця  Сергія Скорейко.

Повідомлення Миколі по Ватсап: «Хочу поїхати на могилу до Сергія в село і пам’янути. Вакуленко».
Відповідь: «Готовий до поїздки у будь який день».         

Микола давно чекав на цю зустріч. З ці чотири роки він прийняв участь у кількох наукових конференціях, написав багато статей, збільшив кількість членів Академії і вручив  сім дипломів докторів філософії по різним галузям науки. А крім цього, постійно воював на інформаційному фронті, проти брехливих ботів рос-фашистської федерації в соціальних мережах. На платформі «Фрідом» Микола з’являвся під аккаунтом «Іван Богун» кілька разів на день і агенти ФСБ тікали від його інформативних ударів по кремлівській брехні. Несподіваний інфаркт дружини Надії і  перелом ноги, вимагав від Миколи постійного піклування за гаряче коханою жінкою, з якою прожив  п’ятдесят років. Кожного вечора, лягаючи спати, Микола думав, чи прокинеться він ранком наступного дня? Чи не прилетить ракета кремлівських злочинців у їхній дім і, можливо, обірве їхнє життя. Багато українських родин убили російські фашисти саме вночі, зокрема малолітніх дітей і стариків. Намічений день поїздки на могилу друга Сергія наближався. Це були остання неділя перед Різдвом.          
           
Полковник приїхав точно в намічений час. Друзі тепло привіталися й обнялися. За роки розлуки змінилися їхні обличчя, але почуття були такими ж щирими, як і раніше, хоч війна і втрата друзів залишивши шрами на їхніх душах. В авто була також дружина полковника Світлана, яка везла вінок на могилу та інші ритуальні речі. Всі ці роки розлуки вона підтримувала чоловіка своїм коханням і жіночою турботою.     
Машина полетіла на південь в село Зведенівку, де пройшла молодість Сергія Скорейко і де була похована його мати. Микола відразу почав давати звіт про роботу Академії інноваційних технологій.

- На останній конференції по астрономії у педагогічному університеті я прочитав свою доповідь і зробив заяву, що ми розкрили секрет вибуху Тунгуського та Челябінського метеоритів. Це були вибухи ядерних водневих бомб, створених самою природою потужністю за оцінками НАСА від 300 кілотон тротілу в Челябинську до 20 мегатон в Тунгусці. В Академії розроблені принципові проекти ядерних реакторів холодного ядерного синтезу, але ми зрозуміли, що створити ядерну водневу бомбу значно простіше і ці знання небезпечні для всього світу через ідіотів при владі в деяких країнах світу. Хоча, Україна все одно має повернути собі статус ядерної держави через сусідство з агресивною фашистською Росією. Я хотів передати цю технологію нашій державі, написав три листи, але мене просто проігнорували.

Микола почав пояснювати фізику протон-протонного синтезу, говорив про магнітні моменти протонів, їхні спіни, але розумів, що без компьютера, усвідомлення формул і схем, це зрозуміти досить важко. Він сам зрозумів суть реакції лише через десять років напруженої роботи.
- Ядерна зброя це єдиний аргумент стримування потенційних агресорів. - Задумливо відповів полковник Вакуленко. – Але за створення ядерної зброї від України відвернуться союзники, а фашистська Росія буде виправдовувати свою агресію саме цим аргументом, як раніше  «бойовими» комарами і качками.   

- В цьому і полягає суть нашої проблеми. Розголосити цю інформацію ми не маємо права і передати владі блазнів технологію, що коштує мільярди євро, теж не можемо через наявність  там зрадників і корупціонерів. Нам залишається знайти справжніх патріотів, привести їх до влади і лише тоді побудувати ядерні реактори нового покоління, що будуть виробляти вічну екологічно чисту енергію просто з води.           

- Реалізація цієї технології обвалить всю економіку країн, що сидять на продажі нафти і газу, в тому числі, фашистської Росії. – Відповів полковник. - Наступить глобальна економічна криза для багатьох компаній, що торгують вуглеводами.           

- А ще за цей винахід можуть і вбити, як американця Мейєра, який знайшов резонансну частоту  молекули води та запросто розкладав її на водень і кисень. – Підтримав Микола.

Їх шлях пролягав через старовинний районний центр Тиврів, назва якого походила від слов’янського племені тиверців. Микола давно тут не був, але завжди згадував, як фактично примусив владу відзначити 500ліття першої згадки про це містечко в ярлику Менглі Гірея великим народним святом у 2005 році за своїм сценарієм. Тут був заснований музей відомого фотожурналіста і друга Миколи Володимира Очеретного в місцевому ліцеї і встановлений камінь в центрі міста з написом «500 років Тиврова». На цьому святі від вінницької обласної організації УРП «Собор» за дорученням голови Володимира Житника Микола передав подарунок дитячому садочку великий музичний центр. Як давно це було! Нема вже цієї партії і її  харизматичного лідера Анатолія Матвієнка.        
Дорога була місцями розбита, а обаббіч з’являтись то руїни старих магазинів, то справжні маєтки за гранітними огорожами. Це вселяло надію, що Україна відродиться після війни, як раніше після Хмельниччини. Попереду з’явились перші будинки містечка Шпиків.
Уперше Шпиків згадується в документах, датованих XVI століттям і пов'язане з періодом Польсько-литовської доби. Першими його власниками були шляхтичі Кішки (Кишки), один з яких продав Шпиків князям Острозьким, надалі Шпиків почергово належав магнатам Замойським, Конецьпольським, Потоцьким. Останніми власниками Шпиківа були шляхтичі Свейковські. Шпиків раніше мав значну єврейську громаду, в якій у 1900 році налічувалося 1875 осіб. Під час Прутського походу у 1711 році у Шпикові зупинявся московський цар Петро I, про що писав Олександр Пушкін в «Історії Петра». У 1760 рок Леоном Свейковським у поселенні був побудований замок-палац. У Шпикові також була цукроварня побудована знаменитим архітектором Владиславом Городецьким,
але під час війни місто мало занедбаний і сумний вигляд.       
Далі дорога пішла через ліс до села Рахни-лісові. Історія походження назви села невідома. Втім, існує декілька легенд. Наприклад, одного разу забрели у місцевий ліс утікачі Рахнир та його дружина Мурга і там зробили з дерев дім. Згодом, туди прибивалися ще люди, будувалися і так поступово виросло ціле село. Ця місцина, розповідають місцеві, і досі має назву Мурги, мабуть в честь дружини Рахнира.  Місцеві мешканці розповідають: досить довго село перебувало в руках польських поміщиків. Однак, останній володар Адольф Домбровський мав чимало боргів і все довелося продати на аукціоні. Новим власником став обер-єгермейстер при дворі царя Миколи ІІ Микола Балашов. Він був багатою людиною і настільки захопився українською природою, що перевіз із собою ще й усю родину і навіть челядь.  Балашов побудував тут двоповерховий будинок та, за легендою, домігся щоб залізниця на Одесу проходила через Рахни. Є також залишки від оранжереї та флігеля. Зараз все це знаходиться в жахливому стані і потребує реставрації. Рахнівський парк є пам’ятником садово-паркового мистецтва. На його 17 гектарах зростає близько 60 видів дерев та чагарників, що завозились з Криму і Кавказу. Ще у сільському костелі збереглася велика реліквія – святі мощі Фаустини Ковальської. Вважають, що вона зцілювала людей, які неодноразово давали свідчення про оздоровлення.       
Задзвонив телефон. 

- Це Люда, сестра Сергія. Ви скоро будете?       
           
- Повертаємо з траси до Зведенівки. – Відповів Вакуленко.     
           
- Я стою на сходах до магазину.   
Попереду повільно  їхала фура і полковник все не міг її обігнати. Коли нарешті вона повернула, він натиснув педаль газу і скоро зліва появилась церква, а справа гарна  двоповерхова школа. Люда підійшла до машини і сіла поруч із Світланою.

- Дякую вам, що шануєте Сергія і приїхали його пам’янути. Нам прямо по дорозі до цвинтаря. Спочатку буде католицьке кладовище, а трохи далі православне.

Машина зупинилася на узбіччі і всі повиходили. Полковник відкрив багажник і дістав вінок та кілька сумок. Всі пішли по доріжці серед хрестів до могили покійного друга Сергія Скорейко. Невеликий пагорб з української землі і різьблений дерев’яний хрест з табличкою.

- Вітаю тебе, друже Сергій. – Сказав Вакуленко. – Вибач, що не був поруч із тобою у важкий для тебе час, але  війна примусила бути на фронті і захищати нашу рідну Україну.
Він нахилився і запалив на могилі свічку. Вітер весь час намагався її потушити, але вона вперто горіла. Світлана почала розкладати на майже згнилому столику бутерброди і пластикові чарочки. Домашнє виноградне вино було червоне мов кров. Одну поставили на могилу поруч із свічкою.       
- Пом’янемо велику людину патріота України Сергія Івановича Скорейко. – Виголосив Вакуленко. – Він дуже любив цю землю, де народився і упокоївся в ній поруч з мамою.  Вічна пам'ять!          

- Сергій дуже часто приїжджав в рідне село до сестри. – Промовив Микола. – Він розповідав про племінників та сусідів. Про цілюще джерело в урочище.