Глава 51 - Ядерна безпека України

«Хочеш миру – готуйся до війни!» Це старе правило було зрозумілим для всього світу окрім української комедійної влади, яка здала весь південь України і Херсон без жодного пострілу. Усвідомлення фатальної помилки, зробленої українським суспільством на виборах було болючим, але абсолютно необхідним. Гарячі дискусії йшли в середовищі українського козацтва.

- Україна має повернути собі статус ядерної держави, маючи біля себе агресивного, підлого сусіда РФ озброєного ядерними бомбами.        - Доводив Микола на зборах полку.   

- Це правильна думка, але світ нам не дозволить цього зробити. Є договір про не розповсюдження ядерної зброї. Від нас всі відвернуться і накладуть санкції. – Говорили опоненти.

- Коли ми стоїмо перед загрозою знищення української нації і держави, ми не повинні питати дозволу у млявого колгоспу ЄС і НАТО. – Доводив Микола. – Нас убивають кожен день. Ми повинні вчитися у Ізраілю, який з 1948 року знаходиться у стані війни за виживання. Після шестиденної війни Мосад провернув операцію «Плюмбат», викравши 200 тон концентрату оксиду урану в Євросоюзі, порушивши всі можливі міжнародні угоди. Життя нації було найвищою цінністю для Ізраіля.    
           
- Це що за операція? У Ізраіля є ядерні бомби?! – Прозвучали здивовані голоси.

- Звичайно є! Ізраіль побудував ядерний реактор в пустелі, нібито для досліджень, але метою було створити ядерну бомбу. Для цього їм потрібна була сировина – урановий концентрат, але ніхто би їм його не продав. У 1968 році Мосад виявив, що в складах Антверпена іржавіють 560 бочок  загальною вагою в 200 тон з оксидом урану, який був власністю Євроатома і лежав там ще з колоніальних часів, коли Конго було бельгійською колонією. Але як його вкрасти без міжнародного скандалу і стрілянини? Агенти зрозуміли, щоб вкрасти 200 тон урану, що найбільш охороняється в світі, не потрібно ламати сейфи.  В бій вступили розумні голови в Тель Авіві. Треба було зробити схему, коли б сам Євроатом продав уран. Щоб провернути акт міжнародного піратства не потрібно було танків і автоматів. За справу взялися юристи. В бельгійський складній і заплутаній бюрократії можна було сховати слона, або 200 тон радіоактивно урану. Було створено з десяток фіктивних фірм з солідними назвами, в Швейцарії, в Італії, Німеччині. За легендою урановий концентрат мав бути каталізатором для очистки фарб на  ледь живому хімічному підприємстві, яке з радістю погодилося і підписало контракт. Це був єдиний справжній контракт, а всі інші були фікціями. Солідні адвокати написали сотні паперів, для європейської бюрократії, розробили сертифікати і поставили шановані підписи та печатки. Оскілки небезпечний уран не покидав за документами межі ЄС, то угода була укладена. Але як зробити так, щоб купити уран на очах у всього світу, але щоб він не доїхав до місця призначення? Була розроблена складна корпоративна схема, яка створювала ілюзію реальності, але насправді була блєфом. Були компанії в офшорах, були директори, яких ніхто ніколи не бачив. Одна помилка в документах, чи уважний чиновник і все могло обернутись провалом операції, міжнародним скандалом та втратою репутації.

- Цікава історія. Але як вони змогли вивезти в Ізраіль 200 тон урану під носом у НАТО, під відеокамерами міжнародних супутників шпигунів і радарами військово-морського флоту США у Середземному морі? – Запитав один з козаків.         

- Це була найскладніша фаза операції «Плюмбат». Це була задача, яка лежала за межами звичайного шпигунства. Потрібна була магія у промислових масштабах.
             
В кабінетах Тель Авіва на карті Середземного моря були накреслені олівцем варіанти маршрутів стратегічного вантажу. Агенти, які це планували, знали, що якщо за акт міжнародного піратства і провал операції, рятувати їх ніхто не буде.            Світ стояв перед сценарієм ядерного детектива, а ціна вимірювалась в кілотоннах у центрі Європи серед сірих доків та цегляних  складів Антверпена. Задача полягала в тому, щоб бельгійські чиновники з посмішками та вдячністю самі відвантажили уран в руки викрадачів. На сцену вийшли елегантні люди в бездоганних костюмах, які розмовляли на п’яти мовах. Почалася гра, де головним стало не зброя, а  корпоративне право і людська жадоба. Перемовини йшли повільно і з гідністю, властивим старому європейському бізнесу, але це була брехня загорнута в правду - самий небезпечний вид дезінформації. Представники підставних компаній зустрічались з бельгійцями в самих дорогих ресторанах Брюселя, обговорюючи умови поставок під дзвін кришталевих бокалів. Ніякого поспіху, ніякого тиску. Тільки солідний бізнес. Бельгійці, що втомилися платити за збереження непотрібної їм сировини, бачили перед собою не шпигунів, а рятівників від головного болю, які готові були платити гарні гроші. Жадоба прибутку затуманювала обережність. Гроші були перераховані і небезпечний вантаж змінив власника.  
           
Тепер робітники на складі переклеювали етикетки на бочках з написом «Плюмбат» - свинцевий безпечний хімікат. Ніхто не здогадався, що вони готують вантаж, для самої секретної ядерної програми на Близькому Сході. Юристи Мосада уран перетворили по документам в технічний хімікат, який не викликав запитань у митників. Папери проходили через руки чиновників не викликаючи найменшої зацікавленості і «плюмбат» став перепусткою за кордон.         
В цей же час в Італії знайшли маленьку банкрутуючу хімічну фірму, яка буде переробляти плюмбат. Власники заводу були раді. Їм пообіцяли великі інвестиції і довготривале партнерство. Вони підписали папери з готовністю прийняти вантаж, не підозрюючи, що їх підписи служать алібі для міжнародного злочину.  К листопаду 1968 року пастка була готова. Останньою точкою стала покупка старого суховантажного корабля з іржавими бортами. Це мало відвернути зайву увагу. Угода була оформлена миттєво і був набраний новий екіпаж з різних міст Європи, який відрізнявся залізною дисципліною. Насправді це були морські офіцери Ізраілю, які вміли берегти державні секрети ціною власного життя.
Особливою фігурою став капітан, який мав доставити секретний вантаж, не задаючи зайвих питань. Корабель пройшов ремонт і на борт була доставлена потужна радіостанція, яка могла підтримувати зашифрований зв'язок в Ізраілем з будь якого пункту маршруту.

17 листопада 1968 року над морем стояв густий туман. Бочки з ураном стояли на пірсі готові для завантаження в корабель. Команда була напружена до максимуму. Найменша помилка могла зірвати всю операцію. Митники ходили між бочками, звіряли пломби і номери. Це був самий небезпечний момент операції. Ізраіль могли звинуватити в ядерному тероризмі і в підриві всіх міжнародних норм. Агенти Мосада під виглядом покупців спостерігали за всім з крижаним спокоєм. Вони знали, що кращий захист це наглість. Вони підганяли вантажників і жартували з митниками. Скаржились на погоду і затримки. Вони вели себе, як звичайні комерсанти, яких хвилює лише графік поставок і простій корабля. Останній акт був підписаний і печатка вдарила по бумазі. Митники потиснули руки представникам компанії і пішли пити каву в теплі офіси. Двигуни заревіли і корабель став повільно відходити від причальної стінки. Європа добровільно віддала свій ядерний вантаж. Тепер все залежало від моряків і  морської стихії. Корабель вийшов у нейтральні води. Перша фаза обману була завершена. Починалась фаза зникнення і підміни. Плавання вздовж берегів Франції та Іспанії проходили по сценарію нудного торгового рейсу. Капітан регулярно виходив в ефір, повідомляючи координати, погоду і швидкість. Диспетчери в Лісабоні, Гібралтарі та Генуї помічали на своїх картах місце знаходження корабля, що йшов по стандартному маршруту. Для всіх це був іржавий суховантаж, що віз хімікати в Італію.
Але в трюмі корабля йшла напружена робота. Екіпаж знав, що в певний момент вони повинні зникнути і порушити всі морські закони. Вони везли не просто вантаж, вони везли майбутнє своєї держави.     
 Капітан отримав шифровку з Тель Авіва перейти в фазу мовчанки. Це була команда на самогубство в юридичному сенсі. Між Мальтою і Сицилією корабель перестав існувати для зовнішнього світу. Радист відключив передатчик, навігаційні вогні були погашені. Корабель різко змінив курс. Він пішов на схід, витискуючи зі старого двигуна останні вузли. Корабель йшов в режимі повної радіомовчанки і навіть сигарети на палубі були заборонені. Якби до нього підійшов військовий корабель і почав вимагати огляду, капітан
мав тягнути час і в крайньому випадку затопити судно з вантажем.
А тим часом почалися тривожні дзвінки: де корабель? Директори фірм прикриття вигадували дезу про несправну радіостанцію, погану погоду і поломки двигуна. Їм потрібно було всього кілька днів брехні. Якщо їх викриють, то ніякі адвокати не допоможуть.

Корабель на максимальній швидкості рухався на схід туди, де їх очікував іншій корабель, якій повинен був забрати небезпечний вантаж. Капітан заглушив двигуни і ліг в дрейф під покровом ночі. Раптом із темряви появилась темна пляма неначе примара. Це було ізраільське торгове судно спеціально переобладнане. Воно йшло назустріч і нарешті пришвартувалось до корабля викрадачів. Щоб зменшити удар бортами були поставлені гумові амортизатори. Почалось перевантаження урану. Темп був шаленим. Вони підганяли один одного не словами, а поглядами. В швидкості було їхнє спасіння. На вільні місця від урану ставили бочки з баластом, щоб осадка корабля залишалась стабільною. Ватерлінія не повинна була піднятись занадто високо. Ніч закінчувалась, схід почав світитися і це був найбільш небезпечний момент. Кожен літак берегової охорони помітить підозрілу активність на пришвартованих кораблях. Нарешті робота була закінчена і останні бочки зникли в трюмі. Розійтись кораблям було так само небезпечно, як і зійтись. Двигуни запрацювали на малих оборотах, збільшуючи дистанцію. Ізраільський  корабель відразу взяв курс на південний схід, не включаючи сигнальних  вогнів. Там на нього чекали військові катери і винищувачі, готові прикрити від будь - яких загроз. Для викрадачів урану все лише тільки починалося. Капітан наказав запустити двигун на повну потужність і корабель пішов в сторону Турції. Операція перевантаження урану стала фактом історії, про яку мало хто знав. 200 тон радіоактивного матеріалу зникли з європейської юрисдикції. Світ змінився за одну ніч, але ніхто цього ще не помітив. Військовий баланс змістився в сторону маленької держави, яка хотіла вижити  за будь яку ціну.  Ядерна бомба була гарантією єврейської безпеки.         

Капітан корабля викрадачів наказав включити радіостанцію і почав втомленим голосом доповідати диспетчеру в Турції про поломку двигуна і довгий дрейф у морі без енергії. Судно йшло в турецький порт Іскедерум. Це давало час щоб привести в порядок судовий журнал, створити видимість ремонту і підготувати екіпаж для допитів слідчих. Турецькі чиновники піднялися на палубу для стандартної перевірки. Капітан зустрів їх з документами і пляшкою віскі. Він скаржився на старе залізо, жадібних судновласників, що економили на ремонті і кляте море. Чиновники кивали, ставили штампи і уходили. Ніхто не подивився в трюм. Навіщо перевіряти вантаж транзитного судна, яке зайшло на ремонт? Після недовгої стоянки і нібито проведеного ремонту, корабель знову вийшов в море в напрямку Італії, але не в Геную, де їх чекали. Капітан отримав наказ зайти в порт Палермо і там передати судно новим власникам. Корабель став токсичнм активом і від нього потрібно було позбутись. Скоро екіпаж з капітаном покинули судно, розчинившись по всій Європі і Південній Америці.  

Бочки з ураном були доставлені в пустелю до ядерного реактора. Центрифуги завертілись, збагачуючи уран для ядерної бомби.  А тим часом в портах Європи почали задавати питання. Євроатом нарешті прокинувся, де вантаж, де корабель? Телефони задзвонили, але ніхто не відповідав. Починалася фаза паніки і усвідомлення, що сталося щось непоправне, але корабель вже пішов і зник. Фірми прикриття зникли, а офіси були пусті. Брюсель охопила паніка. Чиновники Євроатома зрозуміли страшну правду. Вони втратили 200 тон стратегічного урану. Це був страшний провал і порушення всіх норм та протоколів безпеки. Якщо ця інформація попаде в пресу, то скандал знесе не тільки керівництво Євроатома, але й уряди кількох країн. Тому першим рішенням була мовчанка. Справу засекретили. Почалося внутрішнє слідство з метою замести сліди. В гру вступило ЦРУ, яке мало свої джерела і швидко склало пазл. Ізраіль провів блискучу операцію і уран був вже в реакторі. Це був момент істини для Вашингтону. Ізраіль зробив акт ядерного піратства, але він був союзником США. Президент обрав шлях правдоподібного заперечення. Було зроблено вигляд ніби нічого не сталося. Слідство спустили на тормозах. Справу закрили, а Ізраїль отримав гарантію вижити у ворожому оточенні. Це був страховий поліс від другого Холокосту.

- Тому і Україні під час війни потрібно думати про свою безпеку і повернути ядерний статус, незважаючи на гнівні крики ЄС, НАТО, США і фашистської Росії. – Закінчив свій виступ Микола. - Ми знаємо, як це зробити без урану і плутонію. Формула холодного ядерного синтезу стане гарантією безпеки України.