Глава 47 - Магістр

     Він народився третього жовтня 1970 року маленькому українському селі на теренах Поділля в родині сільської інтелігенції. Батько був агрономом, а мати викладала фізику в школі. Вони пережили період фашистської окупації України Московією та комуністичне рабство, коли селяни, не маючи паспортів, не могли покинути село без дозволу начальства. Сільські жителі були кріпаками в двадцятому столітті! Ось до якої тиранії може довести ідеологія Маркса, Троцького, Леніна, Сталіна. обплутана павутинням брехні про «соціалістичне щастя вільного народу». Кремлівська брехня текла рікою з кожної праски, але на цю свідому родину вона не діяла. Хлопчика назвали Ігорем і він змалечку мріяв літати, як птахи. Він годинами міг вдивлятись в небо і одного разу, побачивши літак, вирішив, що стане пілотом і тому по закінченню школи поступив у військове льотне училище. Україна тоді була окупована Московією і служити довелося по всьому СРСР, а коли Україна проголосила про свою незалежність він без коливань повернувся на Батьківщину в її повітряні збройні сили. З часом захистив кандидатську дисертацію з психології, щоб готувати молодих пілотів і закінчив службу в званні полковника. Кохана дружина народила йому двох діток, хлопчика і дівчинку, але раптово померла від важкої хвороби. Він сам ростив і виховував сиріт.        
       По виходу у відставку полковник Вакуленко очолив обласну громадську організацію Спілка Офіцерів України, приймав активну участь в політичних процесах разом з ветераном боротьби за незалежність полковником Олександром Нижником і ніколи не шкодував про свій вибір.
     Відомий вінницький адвокат Валерій Палій теж ніколи не жалкував про те, що свого часу боровся за незалежність України. Не шкодував він і про свою участь у помаранчевій революції.
 Палій є одним із організаторів Народного Руху на Вінниччині і мав моральне право сказати на першому мітингу «Не хочемо на задвірки історії - виступатимемо в центрі міста!»   
 Вперше Валерій Палій виступив проти системи, коли у 1984 році, перебуваючи на посаді слідчого відділу прокуратури області, порушив справу проти керівництва міліції - по ній проходили близько двадцяти офіцерів. Валерій Максимович стверджує, що тоді кожен п'ятий злочин прикривався міліціонерами. За це його звільнили з посади. Тоді він почав формуватися як рухівець, опозиціонер. Академічно вважається, що Рух на Вінниччині розпочався із клубу "Істина", яким керував доцент педінституту Володимир Мулява. На той час кожна чесна, смілива людина йшла в Рух. Це була єдина опозиційна сила. У 1990 році по всій Україні вже відбувались мітинги, але у Вінницькій області влада Компартії була досить міцна. Ситуація змінилась після того як тодішній зав ідеологією ЦК компартії України Леонід Кравчук сказав обласному керівництву, що пора вже дивитися правді в обличчя - Рух на Вінниччині є! Перші мітинги дозволили проводити на так званому "собачнику" по нинішній вулиці Чорновола.  В тих кущах на березі Південного Бугу, де вовки виють, нам і побудували трибуну - мовляв, виступайте! Ми рішуче оголосили, що не треба нас на задвірки історії - ми будемо виступати в центрі. Валерій Максимович, який у Москві пройшов підготовку по проведенню акцій непокори, вирішив "влаштувати революцію в окремо взятій Вінниці. Влада відповіла брехливою радіопередачею. Палій зібрав 10 чоловік і ми пішли пікетувати облрадіо - хотіли вимагати спростування. Підходимо - а там КДБ, міліціонери з собаками, телекамери. Влада почала виправдовуватись, що такої заяви взагалі не було, але у нас-то був запис тієї радіопередачі. Коротше, зловили їх на брехні. Тоді провід Руху відмежувався від акції, оголосивши її самодіяльністю Палія. Така була домовленість - акції протесту сприймались ще неоднозначно, а невдовзі мали бути вибори до Верховної Ради УРСР. Не можна було дозволити, щоб на кандидатури Руху: Арсена Зінченка і Володимира Муляву, тоді доцентів педінституту, впала хоч якась тінь. Акція почала згасати, але рухівці пішли до обкому партії - це був тоді абсолютно несподіваний крок. Аби уникнути відповідальності за проведення мітингу, вони розбились на три групи і кожна група вела дебати - той за Муляву, той за Зінченка, той за ще когось. За усіма ознаками це була передвиборна агітація, а не мітинг. Не можна уявляєте, що тоді робилось. Пригнали навіть ОМОН -  до того він ще ні разу не застосовувався в області і взагалі мав боротися з бандитами. Їх відтіснили до кінотеатру Коцюбинського. Полковник Васелатій доказував, що не треба проти нас застосовувати насильство, але команда "фас" із обкому була дана. Затриманих відвезли в Староміський відділ міліції. Оскільки з правової точки зору підкопатись було складно, вночі рухівців випустили. Протокол склали лише на шість-сім чоловік - інші відмежувались. Тоді було організовано перше масове голодування. Плакат написали, пам'ятаю, тоді ще з помилкою - "політична голодівка". Там же на друкарській машинці строчили свої політичні заяви. Зібрали тоді десятки тисяч підписів. Люди там були вдень і вночі. Такого зібрання Вінниця не знала аж до помаранчевої революції. Комуністична влада знову застосувала силу, але коли мітингувальників почали арештовувати і розганяти дубинками, народ несподівано обурився. Після переговорів порушили кримінальну справу з незаконного застосування міліції, а рухівцям дозволили проведення мітингів, виступи в ЗМІ. Ми добре використали ситуацію. Влітку було друге голодування, бо влада не дотримала обіцянок. П’ятнадцять років по тому по-різному склалася доля колишніх соратників по боротьбі за незалежність. Володимир Мулява був обраний народним депутатом, до того працював у Міністерстві оборони України начальником соціально-психологічної служби, помічником міністра оборони у зв'язках з громадськими організаціями, партіями і рухами. З 1992 р. по 1998 р. - гетьман Українського козацтва.  Олександр Нижник пішов по військовій лінії. Був головою Спілки офіцерів у області, уповноваженим з питань військовослужбовців і завжди поруч був заступник полковник Ігор Вакуленко. В такій політичній обстановці зростав Перший Магістр Ордену лицарів України, який заснували п’ять патріотів нашої Батьківщини.