Глава 35 - Король помер… Хай живе король!

      Цей давній девіз середньовіччя цілком можна застосувати і до Магістрів лицарських орденів. Практично всі Ордени, окрім розгромлених тамплієрів, відразу мали нових підготовлених Великих  Магістрів, які існують і по сей день. Так сталося і з Орденом лицарів України. Новим магістром Ордену став Микола, а президентом УАІТ фізик Леонтій. Почався пошук нових членів в обидві структури.    

- Пане Леонтій. Кого ви можете долучити до академії? – Запитав Микола.

- Хотілось би щоб підключився наш технічний університет, де ми вчилися, але коли переобрали ректора Бориса Мокіна, мене там більше ніхто не підтримує.

- Але ж там є еколог доктор наук Василь Петрик!          

- Він дуже зайнятий учбовим процесом і студентами. На науку у нього просто немає часу.

- Я спробую все ж пошукати в університеті зацікавлених молодих науковців. – Промовив Микола. – Ідеї Академії повинні жити і передаватись молоді.      

- А що ви думаєте про розвиток Ордену? – Запитав Леонтій.   

- З цим складніше. До Ордену ми маємо приймати лише перевірених людей, які не зрадять
присягу, яку дають при вступі і народ України. Буду шукати достойних хранителів таємниць Ордену серед козаків полку імені Івана Богуна. Там всі патріоти України, але треба приймати найкращих. Всесвітня формула не повинна потрапити в брудні руки. Російські фашисти і терористи заплатять мільярди, щоб нею заволодіти, а Людство буде приречене на загибель.      

- Велика енергія дуже небезпечна річ. Життя на Землі може перестати існувати. – З сумом в голосі промовив Леонтій. – Краще щоб ми цю формулу ніколи б не відкривали.

- Людство все одно колись змушене буде дійти до тих самих висновків, що і ми, адже ера вуглеводного палива закінчується. Будемо сподіватись, що тоді вже рос-фашисти і терористи зникнуть назавжди, але поки що йде війна. Нехай нас і Україну оберігають вищі сили.
        Пошук нових членів тривав, але цей процес був дуже складним. Сформована доросла людина вважає, що вона вже все знає і їй більше нічого не треба. Молоді люди, які мріяли про наукову кар’єру, хотіли дізнатись про таємниці Ордену і Академії, але довіру потрібно було заслужити, а на це потрібен був час. Радували лише школярі з астрономічного гуртка Центру творчості молоді своєю щирою зацікавленістю і ентузіазмом.
Була надія на козацький полк імені Івана Богуна, де мали відбутися перевибори отамана. Коли всі зібрались в коло, отаман Воловода дав звіт про проведені заходи минулого року. Про національно-патріотичний фестиваль. «Живий вогонь», який переглянули у фейсбуці мільйон 200 тисяч українців, про фестиваль «Сурми звитяги», про національно-патріотичні заходи по школах і коледжах. Коли вже всі теми були обговорені і обрана старшина полку, взяв слово Микола           .
           
- Панове козаки. Помер Президент нашої академії і нам немає кому передати з молоді головний секрет природи, який забезпечить Людство нескінченною енергією. Нафта, газ, вугілля стануть непотрібними і Україна стане справді незалежною від зовнішніх чинників. Запрошую всіх бажаючих долучитись до нашого колективу.
Всі мовчки вислухали без запитань. Підтримали Миколу отаман Воловода і лікар стоматолог Ігор Гуршал.     

- І за це можна подякувати товариству козаків. – Подумав Микола, виходячи з залу.

Наступного дня до Миколи в гості прийшли два друга юності. Настрій був похмурий, через сумні події, але поліпшив його Сашко своєю розповіддю, як він одружився в двадцять років.

- Я зустрів мрію свого життя Любу, коли їй було сімнадцять і ми вирішили одружитися, але в місті ми не могли розписатися через її неповноліття, а в селі це було можливо. Мій батько мав знайомого голову сільради і ми поїхали до нього. З собою ми з Любою взяли друга за свідка. Нас розмістили ночувати  в хаті старенької бабусі, яка скаржилася, що її свиня перерила своїм  рилом весь город і їй треба вставити кільце в ніс. Вона розказала, як це робить місцевий спеціаліст, але він бере за це гроші. Ми двоє сильних хлопців запропонували їй, що ми самі це зробимо. Я поклав свиню, прив’язав одну ногу до стовпчика, а сам міцно обійняв її за шию. Мій напарник розжарив дріт і хотів вставити її свіні в рило. Раптом свиня підскочила, протягнула нас по всьому хліву, вимазала обох в лайно і втекла. Ми цілий день відмивалися від бруду та сморіду.
Довелося все ж запросити спеціаліста. І що ви думаєте?! Приходить худенький хлопець.
Я запитав.     
- Допомога потрібна?         
           
- Ні! Нічого не треба.

 Він плоскогубцями взяв свиню за вухо і одним рухом вставив кільце свині в рило. Вона лише раз  зойкнула. Саме тоді я зрозумів: щоб стати спеціалістом, потрібно вчитися! Ось так ми кумедно розписувались. 
Всі весело розсміялися, а Микола подумав:       
- Життя продовжується, незважаючи на втрати.