Глава 29 - Хатина над Богом

Більшовики, прийшовши до влади, почали  діяти  за принципом «розділяй і володарюй». Вони поділили суспільство на класи і почали нацьковувати одних на інших для утримання влади, яку самі називали «пролетарською диктатурою», хоча це була нахабна брехня. В кремлі сиділа купка пройдисвітів, яка до пролетаріату ніякого відношення не мала. Інтелігенцію вони зневажливо називали «прошарком» і тероризували, як хотіли. Прадід Миколи Владислав мав бакалейну лавку в містечку Гайворон і будинок. Дочка Анастасія працювала вчителькою в школі. Місцева голота вигнала родину на вулицю, а будинок забрали під міліцію. Прадід з горя помер, а вся родина ледь не загинула від голодомору і двадцять років жила в приймах. Після Другої світової війни матері Миколи Валентині пощастило вийти заміж і отримати через подругу головного архітектора міста маленьку ділянку на північному схилі пагорба біля річки Бог в Старому місті. Вітчим Миколи В’ячеслав методом толоки збудував за три місяці маленьку хатину - мазанку з деревини, глини і соломи. Стіни були дуже тонкі, дах накрили просмоленим картоном – толем, кухні не була, але це було щастя! Вони нарешті мали свою власну хату! Посередині стояла піч, де можна було зварити їжу, обігріти будинок і тут родина з чотирьох осіб прожила довгих вісімнадцять років. Повз цю хатинку щоденно проходили сотні хлопців і дівчат, що тренувалися веслуванню на байдарках, каное, кульовій стрільбі і просто юних розбишак пограти в карти на березі річки Бог. Так тривало доти, поки родина Миколи не побудувала великий триповерховий дім з саману. Хатинка спорожніла, але в ній залишився дух лицарства стародавнього роду Кульчицьких. Тут звучали сонати Бетховена, твори Ференца Ліста, Шопена, Гайдна і вальси Штрауса. В подібних хатах раніше жили і великі гетьмани, і прості козаки. Цим українське лицарство і відрізнялося від західної Європи простим селянським життям на самозабезпеченні.        
Місто росло і в його університети та коледжі хлинув потік студентів, яким не вистачало місць в гуртожитках. Микола добудував до хатинки кухню, прихожу, зробив душ і поставив котел з газовим опаленням. Він ще не встиг закінчити, як прибігли дві студентки з педагогічного коледжу і благали взяти їх на квартиру. Так почалося для хатинки нове життя. Вже й не перелічити скільки тут дівчат отримали освіту, стали фахівцями та ще й знайшли своє кохання. Вчителька молодших класів Наталя говорила:          

- У вас я жила, як у себе вдома в селі. Завдяки цій хатинці я маю чоловіка, роботу і двох діточок.         
Пройшли роки, але всі, хто жив в цій хатинці продовжували підтримувати зв'язок з господарями, вітали один одного з днем народження і приходили в гості. Так тривало доти, поки в цій хатині не зустрілись два одинаки Ігор і Алла. Дві особистості, які обидва виховувались без батька в складних умовах. Вони самостійно торували свій життєвий шлях. Родина Кульчицьких сама довго жила по чужим квартирам і, співчуваючи, намагалася якомога краще налагодити побут квартирантів. Був проведений інтернет, куплена шафа для одягу, зроблені полиці для білизни і поставлена пральна машина. Микола якось сказав:       

- Ігор. Я вже хочу, щоб у вас з Аллою народилася дитина, бігала тут по садочку, пищала  і робила шкоду.    

- Ви вгадали! Алла вагітна! – Відповів Ігор         .
           
- Чудова новина! У вас все буде добре!

Народився хлопчик, якого назвали Дмитром. Коли він став самостійно ходити, він збирав уламки заліза і стукав ними по ковадлу.       

- Мабуть механіком буде, чи ковалем! – Жартували сусіди.     

Через два роки в хатинці народилася ще й дівчина, яку назвали Вікою. (Вікторією) Характер вона мала бойовий на відміну від спокійного Дмитра. Мабуть пращури Віки були амазонками, що відстоювали свою жіночу честь в причорноморських степах і не бажали підкорюватися чоловікам. Все було чудово, доки фашистська Росія не почала відкриту війну проти України в лютому 2022 року. На перехрестях вулиць з’явились блокпости з мішків з піском, поруч стояли протитанкові їжаки, готувалися коктейлі Молотова, а військові виловлювали зрадників, які наводили ракети. Записався в територіальну оборону і чоловік Алли Ігор. Всі готувалися до найгіршого. Війна об’єднала політичних супротивників проти спільного ворога – кремлівських нацистів. Пізніше Ігор пішов добровольцем на фронт  боронити Україну. Так народжувалося нове українське лицарство для захисту своїх родин і хатинок на рідній українській землі.