Глава 24 - Золота книга

Микола роздрукував фотографії золотої книги прибульців, почав вивчати і відразу зрозумів, що без досвідченого дешифрувальника нічого не буде. Але деякі написи були дуже схожі на формули головного секрету природи, який вони відкрили в Академії інноваційних технологій.

- Мабуть закони фізики і математики однакові, як для землян, так і для прибульців – Подумав Микола. – Отже спробую їх застосувати.    

Далі йшла схема планет сонячної системи, але їх було не дев’ять, а десять.
 
- Наші припущення, що між орбітами Марса і Юпітера мала бути ще одна планета повністю підтвердилися. Біля неї стоїть якась незрозуміла позначка очевидно для того, щоб її якось особливо виділити від інших планет. Мабуть прибульці прилетіли на Землю саме з Фаетону через якусь катастрофу. – Розмірковував Микола. – Треба показати цю схему нашому астроному Солоненко. 

Далі йшли кілька листів з незрозумілим текстом, що вимагав розшифровки, і графіки електромагнітних коливань.

Наступного дня Микола завітав до астронома, який жив на восьмому поверсі, прихопивши пляшку горілки.        

- Вітаю вас, пане Володимир. Я знайшов в зоряному атласі обласної бібліотеки якісь шифровані записи, але без пляшки в них не розібратися.

- Я люблю загадки розгадувати. Показуй, що знайшов, але спершу вип’ємо.

Закусивши салом і солоним огірком, астроном почав уважно розглядати фотографії.

- Подивіться на цю схему. - Промовив Микола. - Це явно планетна система нашого Сонця, але тут на одну планету більше. 

- Я теж вважаю, що раніше планет було десять, але потім одна розпалася на пояс астероїдів. Найбільш важкий уламок називається Астероїд 16 Психея. А ось ці графіки хвильових коливань дуже схожі на мої. Я розробляю теорію гравітації і антигравітації, а вони в противофазі, як і тут.    

- А може це принципова схема літаючої тарілки, яка може висіти в повітрі? – Вкрадливо запитав Микола.          

- Цілком можливо. Це якісь шпигунські фото чийогось винаходу. Де ви їх поцупили?

- Та кажу ж знайшов в зоряному атласі в бібліотеці. – Невпевненим голосом промовив Микола.

- Ну, тепер стережіться. Хтось ці шифри точно шукає, а в каталозі бібліотеки зафіксовано, хто недавно брав атлас.

Микола вимушено засміявся і спробував пожартувати
.
- Якщо так, то ви теж в небезпеці. Може за мною слідкували і шпигуни вже на порозі вашої квартири.

- Наші припущення можуть виявитись правдою. – Задумливо промовив астроном. – Я займуся розшифровкою цих документів, але ви про це нікому не кажіть. Це єдиний екземпляр? Копії не робили?

           
- Ні. – Злукавив Микола.    
Фотографії Золотої книги були в його комп’ютері.       
           
- Добре. Я буду обережно ставитись до цих записів. Впевнений, що це щось дуже важливе для науки і можливо допоможе вирішити нам якісь технічні проблеми. Будуть новини,  то я передзвоню.

На дворі вже була осінь і жовте листя пливло по течії річки Бог. Люди порпалися на своїх городах, прибираючи залишки рослин. Природа готувалася до зими, а з фашистської Росії вже в котрий раз лунали погрози заморозити Україну і всю Європу. Якось пізно ввечері у Миколи задзвонив телефон.     

- Я розшифрував ці документи! Це щось неймовірне! Це відкриття світового значення!

- Більше ні слова! – Обірвав астронома Микола. – Це не телефонна розмова! Поговоримо завтра при зустрічі.