Глава 21 - Орден діє

 Агресивна політика фашистської Росії активізувала українське суспільство і у Вінниці було створене громадсько-політичне об’єднання «Український дім», яке очолив кандидат технічних наук Сергій Свитко. Тут Микола зустрів яскраві особистості і лідерів громадської думки Леоніда Філонова, Олександра Нижника і голову спілки офіцерів України полковника Ігоря Вакуленка.

- Пане полковник. Ви кандидат психологічних наук і краще за мене розумієте, що переконати більшість в своїй правоті можна лише маючи в руках засоби  масової інформації. Для цього потрібно мати або великі гроші, або владу. – Переконував Вакуленка Микола. – Ні одного, ні другого у нас немає. Політично безграмотна більшість обирає аферистів, які дають брехливі обіцянки, а потім страждає від своєї ж помилки.

- То що ви пропонуєте? – Запитав Вакуленко.     

- Потрібно створити організацію, яка стане моральним авторитетом суспільства і буде сприяти приходу до влади порядним людям і патріотам України, які ще й мають бути професіоналами своєї справи. Люди повинні обирати владу по формулі три «П» - порядність, патріотизм, професіоналізм.    

- Я з вами повністю згоден, але що це має бути за організація?          

- Пане Ігор. В даний момент дуже популярним став в світі знищений колись Орден тамплієрів, який заснували дев’ять лицарів - ідеалістів. То що нам заважає заснувати свій?  Він буде називатись Орден лицарів України і буде продовжувати традиції запорізьких козаків і воїнів Української Повстанської Армії. Козаки не допускали до виборів гетьмана неосвічених селян і це було правильно. В деяких країнах президента обирає парламент, а виконавчу владу очолює прем’єр-міністр. Політика справа професіоналів, а не телевізійних клоунів.

- Але хто на даний момент може стати засновником Ордену? – Запитав Вакуленко.

- Зараз вже є троє, а ви можете стати четвертим. – Засміявся Микола. – Ви полковник, а військова дисципліна Ордену не завадить. Статут вже розроблений і складається з двох частин: публічної і таємної.

- Такий орден влада не зареєструє.          

- А хіба Організація Українських націоналістів просила польську окупаційну владу про реєстрацію? Ні! ОУН діяла! Відомим політичним  лідером був Степан Бандера, але сторонні не знали, що службу безпеки очолює Микола Лебідь, а головнокомандуючим є Роман Шухевич!

- Аргументи переконливі, але яка головна мета ордену? – Запитав полковник.

- Наше завдання виховувати, навчати і просувати до влади найкращих національно орієнтованих громадян України. Це можна робити, як відкрито, так і таємно.

- Ну, що ж. Я готовий до боротьби за щастя і процвітання України. Перешліть мені зразок статуту Ордену; можливо у мене будуть якісь пропозиції до нього.

- Все зроблю. Наступного разу ми обговоримо зміни і доповнення до статуту Ордену та вибори Головного магістра.    

Наступного разу засновники Ордену узгодили всі суперечливі моменти та пропозиції і обрали Головним магістром полковника Вакуленка. Микола відразу ж сповістив про це професора  Володимира Бурого у Львів.    

- Пане Володимир. Ми вже працюємо. Скільки наших членів можуть знати про таємниці прибульців?

- Давайте зробимо так, як заповідали старі мольфари. Верховних охоронців наших святинь має бути троє членів Ордену найвищого ступеню посвяти. Тому вам і полковнику Вакуленку доведеться зробити туристичну поїздку в Карпати подивитись на артифакти прибульців, а потім пошукати печеру тамплієрів по карті мольфара Нечая.

- Чудово. Через два тижні у мене відпустка і Вакуленко, можливо, теж зможе передати викладання лекцій у коледжу, комусь з колег.          

- Сповістіть мене про дату вашого приїзду і я зустріну вас на вокзалі. – Пообіцяв Володимир Бурий.

В призначений день вони, як туристи, зустрілись в старовинному вокзалі Львова.

- Гарний вокзал із критим пероном.  Такого навіть в Києві немає. – Промовив полковник після знайомства з професором Бурим.       

- Львівський вокзал був відкритий ще у 1861 році і перебудований в 1904 і найстарішій в Україні.  У 1858 році цісарсько-королівське Привілейоване товариство Галицьких залізниць імені Карла Людвіга отримало концесію на будівництво вокзалу у Львові. Будівництво велося на заболоченому узгір'ї.   
 Будівництво розпочато у 1902 році на місці старого вокзалу. Будівельні роботи виконувала фірма Івана Левинського, Альфреда Захаревича та Юзефа Сосноського. Головний вхід та дебаркадер виконані за проєктом інженера Є. Зеленевського. Інтер'єри залів очікування 1 і 2 класів спроектував Альфред Захаревич, інтер'єри залів очікування 3 класу, ресторану та їдальні спроєктували Т. Обмінський та О. Лушпинський. Фронтон будівлі прикрасили скульптурами А. Попеля і П. Війтовича: жінка символізує залізницю і торгівлю, чоловік на леві — промисловість і місто Львів. Основним елементом оформлення головного вестибюля був вітраж «Архангел Михаїл» з панорамним видом Львова на тлі. Вокзал відкрито 26 березня 1904 року. Після відкриття він був одним з найсучасніших у Європі.

- Ви можете бути екскурсоводом по історії Львова. – Пожартував сміючись Микола.

- Кожен українець повинен досконально знати історію селі чи міста, де він народився. – Відповів Бурий. – Прошу в машину. На нас чекає довгий шлях до Манявського водоспаду.

Полковник глянув на мапу ГУГЛ.   

- О! Так це аж в Івано-Франківський області!      

- Тому не гаймо часу. – Відповів професор Бурий. – Переночуємо в Манявському скиті, а далі таємними стежками. 

Автомашина помчала по старовинному Львову, який був і залишається «Меккою» українського національного духу. Чого тільки не бачили ці старовинні будівлі. Скільки крові було пролито на його каменисті вулиці. Тут був убитий сталінський шпигун  Олексій Майлов, який формально був секретарем консульства СРСР у Львові. Це був символічний акт помсти виконаний членом ОУН Миколою Лемиком за голодомор 1933 року і убивство десяти мільйонів українців. Тут судили Степана Бандеру і його побратимів за діяльність ОУН, яка боролась проти польського терору проти українців і була по суті окупаційною владою. Тут був центр української культури і мистецтва. Тут співали Соломія Крушельницька і Модест Менцінський.   
Професор був непоганим водієм, але вік давав про себе знати.

- Я вас зміню, пане професор. – Запропонував полковник Вакуленко.

- Добре, сідайте за кермо, але пам’ятайте, що це не літак. Адже ви військовий пілот?

Полковник не звернув на ці слова уваги і машина справді полетіла по шосе так, що  скоро проминули Івано-Франківськ. Володимир Бурий весь час розповідав про свої зустрічі з мольфаром, інколи хапаючись за серце на крутих поворотах.

- Я багато чого дізнався за час нашого знайомства і переконався, що прибульці із загиблої планети Фаетон живуть серед нас. Тому готуйте свою психіку до того, що ви побачите в печері. Мольфар казав, що зовсім недавно там був і літальний апарат на принципі антигравітації, але, коли я був там його вже не було. Віману забрали прибульці.

- Цікаво було б політати на ньому. – Замріяно промовив полковник Вакуленко. – Хоч би інструкцію б залишили, як ним користуватись.  

- Так це вже давно описано в індійському епосі Віманіка-шастра. – Засміявся Микола. – Треба лише стародавню мову вивчити, хоча є переклади на англійську.

- Почитати можна з цікавості, але раз вімана зникла, то користі для мене, як пілота, тут небагато. – Відповів полковник.         

- Не сумуйте, пане Ігор. Ми в академії розробили теорію гравітації, а тому ми вже знаємо, що таке антигравітація, хоча до експериментів ще далеко. – Сказав Микола. – Гравітація це високочастотне електромагнітне випромінювання великої маси, якому підкоряються всі нейтрони нашого тіла. Магнітний момент нейтрона маленький, а тому ми хоч і «прилипли» до планети Земля, але все ж можемо по ній пересуватись.        

- Швидше вже розбирайтесь з вашою теорією і починайте будували антигравітайційного літака. - Пробурчав полковник. – Хоча б маленьку модель і тоді кошти будуть.
Так в невимушених і цікавих розмовах та коротких зупинках по дорозі, вони доїхали до  Манявського скиту.