Глава 19 - Відродження лицарства

     Вбивство мольфара Нечая збурило українське суспільство, але не владу. Справу швидко закрили і поклали в архів. Найбільше горював професор Володимир Бурий. Він розумів, яка відповідальність тепер лежить на ньому за збереження таємниць Ордену, але все ж на деякий час впав в депресію і взяв відпустку в лікарні. Як вчений аналітик, він розумів чому вбивство сталось відразу після пророцтва мольфара і кому це було вигідно. Одного разу він помітив, що за ним стежать.          

- Очевидно, що мої зустрічі з мольфаром були помічені ФСБ. – Подумав Володимир. – Потрібно на деякий час покинути Львів.

І тут Бурий отримав запрошення прочитати кілька лекцій для студентів Вінницького медичного університету, де він раніше працював           .

- Кращої нагоди зникнути зі Львова не буде і виглядає цілком природно. - Вирішив він.

Наступного дня професор Бурий вже був в медичному університеті в оточенні колег і студентів. Читаючи лекції з судинної хірургії, Володимира не покидала згадка про слова мольфара шукати достойних членів Ордену.
 
- Але кому можна довірити таку таємницю? – Розмірковував він. – Серед всіх політичних партій лише зелені екологи прийшли в парламент України, як ідеалісти з метою збереження довкілля і пішли з нього без корупційних скандалів та будівництва маєтків.
Він пригадав свого однопартійця по Республіканський партії Левка Лук’яненка Миколу, який очолював обласну екологічну організацію «Зелений світ». Телефон офісу йому надали в управлінні юстиції і він подзвонив.         

- Алло, можна голову «Зеленого світу» пана Миколу? 

- Його зараз немає. – Це секретар Іван Скорейко. – Що йому передати?       

- Передайте, що дзвонив професор Володимир Бурий і дайте йому мій номер мобільного телефону.
- Я передам. Він вам передзвонить.         

Через десять хвилин телефон Володимира задзвонив.  

- Алло! Вітаю вас Володимир Трохимович! Як там Львів?      
           
- Пане, Микола. Я зараз у Вінниці. Мені треба з вами поговорити не по телефону.

- То приходьте до мене додому на Старе місто. Я вас зустріну на автобусній зупинці, щоб ви не блукали.          

Вони зустрілись ввечері, коли вже почало темніти. Старі друзі привітались і обнялись. Професор йдучи вулицею кілька разів оглянувся.   

- Ви, як партизан озираєтесь. – Пожартував Микола.   

- Це заради вашої ж безпеки. Маю бути насторожі і з вами буде важлива розмова. Таємниці умієте берегти? – Володимир уважно подивися на Миколу.

Жартівливість у Миколи, мов вітром здуло.       

- Я політик і громадський діяч, а тому готовий до небезпеки. Партійних таємниць в мене було багато, але я мовчу.   

Вдома вони повечеряли в компанії дружини Миколи і випили по чарці за здоров’я присутніх. Залишившись удвох Володимир промовив.

- Ви чули про убивство Нечая?

- Це ви про полковника Данила Нечая, похованого в селі Красне?     

- Ні. Я кажу про недавнє убивство мольфара Михайла Нечая, який до речі, нащадок полковника Данила.       

- Щось не пригадую. Коли це сталося? В пресі я нічого не зустрічав.

- Цю справу влада легковажно замовчує. Мольфар був провидець і передбачив важку війну Росії проти України. Думаю, що його вбило ФСБ. Я мав всього дві зустрічі з Нечаєм, але у Львові помітив стеження за собою і тому я у Вінниці. Михайло відкрив мені одну таємницю і тепер лише я один в світі нею володію, але потрібна організація – Орден, який і далі буде оберігати святині предків від брудних рук. Ви в прибульців вірите?

- Ну, взагалі-то я вірю в позаземне життя. Я навіть припускаю, що інопланетяни жили серед нас, бо тільки вони могли побудувати мегалітичні споруди з блоків в 100 тисяч тон.

- Тоді мені легко буде з вами говорити. Справа в тому, що мольфар Михайло Нечай був спадковим зв’язковим у прибульців і виконував їхні доручення. Він оберігав таємну печеру, де сховані технології і наукові знання, які поки що люди не повинні знати через агресії та війни. Через людську дурість Земля може повторити долю планети Фаетон, що вибухнула і перетворилась на пояс астероїдів. Я був в цій печері один раз і, якби комусь розказав, що я там побачив, то мене вважали б божевільним.

- Я вас знаю, як видатного винахідника з безліччю патентів і вважати вас божевільним ніколи не буду, щоб ви тільки мені не розповіли. – Розсміявся Микола. – Те, що ви кажете вражає, але моя свідомість до цього готова. Ви  маєте рацію: щоб не загинули ці таємні знання потрібна організація і така у нас є. Ми створили маленьку громадську наукову організацію, яка називається «Українська академія інноваційних технологій». Наші погляди не співпадають з офіційною наукою і тому ми видаємо свої роботи, не питаючи ні в кого дозволу. Ви пам’ятаєте нашого колегу по партії Леонтія? Його роботи з фізики просто вражають. Вода може стати ядерним паливом.  

- Це той худорлявий мовчун з сумними очима? 

- Так. Його пригнічує, що його наукові роботи не визнала Національна академія наук України і тому ми створили свою. Ми співпрацюємо лише з педагогічним університетом. Там прогресивна кафедра фізики.         

- Я вам повністю довіряю, пане Микола, але якщо ви хочете стати хранителем і членом таємного лицарського Ордену, присягніть берегти його таємниці і святині.

- Присягаю і буду вірно служити заради народу України.       

- Я тут намалював дві карти, де позначені печера прибульців в Карпатах і печера викопана лицарями тамплієрами в Чорній горі. Бережіть їх. До речі, мольфар мені показав чашу Грааля. Вона починала світитися в його руках. 

- Навіть так?! Тепер зрозуміло чому Гітлер копав в Карпатах під час війни. Він щось знав про схованки тамплієрів в Україні. Цей орден в Європі відроджено і навіть його філія в Києві вже є      .

- А хто його очолює?          

- Якийсь полковник Сергієнко. Він проводить благодійні акції з дітьми, завозить медичне обладнання від спонсорів, одним словом проводить гуманітарну діяльність.

- А хто ще може стати членами Ордену у Вінниці? – Спитав Володимир.

- Є надійна людина голова спілки офіцерів України - полковник у відставці Вакуленко  і підприємець з партії Зелених Сергій Скорейко. Дуже  чесний і порядний чоловік. За роки громадської діяльності я навчився розбиратись в людях.           

- От і добре. Працюйте, пане Микола. Мені дзвоніть лише в крайніх випадках, поки я під наглядом. Можливо це не надовго. До речі, мольфар розповідав, що Орден бере початок від лицарів герба Сас.