Глава 5 - Родина шляхтичів Кульчицьких

Загін лицарів під проводом князя Гуйда повертався з програного Третього хрестового походу через Трансільванію. Король Річард Левове серце змушений був підписати з Салах- ад-Діном мирну угоду на три роки і Єрусалим залишився за мусульманами. Загін зупинився на перепочинок в містечку Брашув.  Далі дорога розділялася і йшла на схід та на захід. Після вечері князь зібрав раду лицарів.        

- Шановне лицарство. Я вас зібрав, щоб вирішити куди нам йти далі і, як далі захищати християн від мусульманського нашестя. Хто втомився може повернутись додому.

Встав лицар Драгомир.      
- На Європу йде орда татар та моголів і лише християнська Русь стала для них перешкодою. Князь русів Данило Галицький продовжує стримувати просування мусульман на Захід. Пропоную приєднатись до його війська і продовжити боротись за наші святині.

Драгомир був в загоні прапороносцем і завжди був в битвах попереду. Його поважали за хоробрість, а на прапорі була намальована стріла в польоті. Він був нащадком старовинного роду Драг-Сас  - слов’янських переселенців і саксів  в Трансильванію з Верхньої Саксонії.
Наступним взяв слово лицар Януш з Кишварда, який був рідним братом Драгомира і став в Палестині членом Ордену Тамплієрів.       
           
- Наш лідер Гуго де Пейн створив орден храмовників для захисту паломників від сарацинів. Кожен ранок ми починали з молитви і приймали просту їжу. Ми відмовились від особистого збагачення для служіння Господу. Король Єрусалима дав нам частину свого палацу, де при розкопках ми знайшли святі реліквії. Гуго де Пейн і його лицарі посвятили себе війні та захисту пілігримів. Нас боялись і поважали в Європі та всьому середньому сході. Перші роки орден з дев’яти лицарів просто боровся за виживання, але нас підтримав монах Бернар з Клервоса, який пізніше був визнаний святим. Наш орден храмовників став наймогутнішим.
Я приймав участь в Третьому хрестовому поході, але ж у мене вісім дітей. Моїй родині дуже важко жити на Західних схилах Карпат і я єдина їхня опора та надія. Король Данило сильний дипломат і уникає прямих сутичок з татарами. В Червоній Русі сьогодні мир і тому я поїду додому зі слугами, але якщо  виникне потреба, то я завжди прийду братам на допомогу.

Більшість загону приєдналась до князя Гуйда і наступного дня вони вирушили до карпатського перевалу через Рахів. На кордоні стояла застава русів і, коли вони дізнались про намір загону приєднатись до війська князя Данила Романовича, у Галич помчав гонець. Важко озброєні лицарі з обозом не могли рухатись швидко, але все ж в Яремчі вони зустрілись з дружинниками князя Данила Галицького.           
 
- Я маю побачити його світлість князя Данила. – Промовив князь Гуйда до воєводи загону.

- Князь Данило чекає на вас біля переправи через ручку Прут коло Делятина. Ми будемо вас супроводжувати.         

Лицарі продовжили рухатись по дорозі, яка повторювала вигини річки. Попереду їхав воєвода з князем Гуйда і охороною, а позаду обозу їхали дружинники князя Данила.

- Які наміри князя Данила, щодо нашої пропозиції взяти нас на службу? – Запитав князь воєводу.

Той лише засопів, але потім все ж відповів.       
           
- Князь Данило не дуже довіряє хрестоносцям. Ми вже мали сутички з Пруським орденом.

- Ми до них відношення не маємо і вірно служимо тому, кому дали присягу. Всі мої лицарі люди честі. – Запевнив Гуйда.
            .
- Данило бореться з підступними боярами, які всіх намагаються підкупити і переманити на свій бік. Князь вже втрачав Галич. Вірні люди йому конче потрібні. – Відповів воєвода.

Попереду лицарі побачили міст через Прут і озброєних вершників. Князь Данило стояв біля намету в оточенні воїнів.  Це був кремезний чоловік середнього віку з вольовим обличчям, з густою бородою і вусами. Князь Гуйда зійшов з коня і вклонився.

- Вітаю вас пане Данило Романович – князя русів. Слава про вашу хоробрість в битві на Калці відома всій Європі.
 
- Ми ту битву програли через відсутність єдності серед князів. – З досадою відповів Данило. - Я був поранений в тій битві   .
            .
- Але все ж поки що монголи далі не пішли і є час для збирання нових сил.  Тому ми пропонуємо наші мечі для служіння вам і християнським цінностям.

- Русь оточена ворогами і я не можу запропонувати вам велику оплату. Можу лише виділити вашим лицарям землю, яка вас прогодує.

           
- Це нас цілком влаштовує. – Відповів князь Гуйда         .
           
По приїзді в Галич князь Данило влаштував свято на честь гостей.  Столи стояли просто на подвір’ї замку і обстановку була веселою та невимушеною. Вина і їжі було вдосталь, а лицарі хрестоносці нарешті змогли відпочити після битв і довгої дороги. Князь Гуйда сидів біля князя Данила і розповідав про Хрестовий похід з королем Річардом.

- Підступний герцог Австрії Леопольд V захопив в полон короля Річарда Левове Серце на зворотному шляху і тепер він в неволі. Тому ми і програли Третій хрестовий похід. У нас в Трансильванії ходять чутки, що у вас в Карпатах живуть чаклуни – мольфари і зберігають якусь таємницю.  Це правда?          
           
- Так. Вони не визнали християнство і вірять в сили природи. – Відповів князь Данило. – Вони і мені не довіряють, хоч я волів би мати їх біля себе. Кажуть десь в Карпатах є печера де вони збираються і зберігають свої реліквії.    

- Один з моїх лицарів хотів би стати обраним і дізнатись про їхню таємницю. – Промовив Гуйда. – Русь має мати свій лицарський орден, який буде вірно служити ідеалам народу України. Ордени Тамплієрів і Тевтонців представляють потужну військову силу і цей приклад необхідно було б наслідувати.

- Я вже про це думав. – Відповів князь Данило. – Тевтонці після завданої їм поразки запропонували мені звання короля і корону від Папи римського і я, мабуть, погоджуся.

- Це правильне рішення. Але, щоби залучити на свій бік мольфарів,  не треба силою нав’язувати їм християнство, як це роблять католики. Люди до них прислухаються і поважають. Нехай служать своїм ідеалам, але щоб вони  стали членами Ордену лицарів України, він має бути таємним. Зайві ідейні вороги Русі не потрібні. Головне вірне служіння.

Князь Данило став королем і відновив Орден лицарів України, а мольфари його освятили.
Лицарі присягнули на вірність князю і стали надійною опорою майбутнього короля Данила. За великі військові заслуги князь Гуйда отримав великий земельний гранд і згодом одружився з вдовою великого князя литовського Шварна Рамоні , дочки Міндовга. Інші лицарі теж отримали земельні наділи в Галицькій Русі і від назви цих поселень пішли їхні прізвища. Так від назви села Кульчиці пішов знаменитий рід шляхтичів Кульчицьких серед яких були військові, розвідники, гетьмани, священики, архітектори, громадські та політичні діячі, філософи, педагоги, професори, правознавці та лікарі. На честь рятівника і героя Відня Юрія Кульчицього, який допоміг захистити Відень від турок, одну з вулиць столиці Австрії було названо його прізвищем.  

Пройшло сім століть і нащадок лицарів князя Гуйда Микола Кульчицький став членом Ордену і хранителем його таємниць, бабцею якого була студентка Бестужевських курсів провидиця Анастасія. Лицарі таємного товариства довгий час придивлялись до Миколи і, лише переконавшись в його порядності і патріотизмі, привели його до присяги на могилі героя Поділля Брацлавського полковника Данила Нечая.