Глава 22

АНДРІЙ

Вивівши свою захмелілу дружину з ресторану, викликаю їй таксі і спроваджую додому. Вона лається, протестує, погрожує, що ніколи не дасть мені розлучення. Але я знаю протилежне. Мій адвокат робить усе, аби нас розлучили до місяця часу, Діана ласа на гроші, і тому кругленької суми їй буде достатньо, аби вона підписала документи.

Але справа зараз не у тім. Моя колишня щойно осоромила мене перед усіма. І тепер я не можу повертатися у зал ресторану. Але й втікати не можу, як хлопчисько. Я повинен усе владнати та поговорити з мером і перепросити його. Це справді неподобство, але я ж не казав своїй колишній приходити сюди. А ще цікаво, хто їй наплів про мене та Ілону. Це ж чистої води наклеп. Зрештою Ілона вже три місяці, як у нас не працює. Вона вийшла заміж, і коли завагітніла, пішла з моєї корпорації через загрозу викидня. Видихаю. Хоча я здогадуюся, хто звів на мене наклеп, і це однозначно подруга Діани, Ніка.

Іще трохи почекавши на вулиці, я таки повернувся в ресторан. Ловлю на собі неоднозначні погляди присутніх, але не зважаю. Шукаю поглядом Катерину, але знайти не можу. Побачивши мера, йду до нього. Нам терміново потрібно поговорити.

Володимир Ростиславович на моє прохання реагує позитивно, і залишивши свою дружину з подругами, веде мене до кімнати, де ми були нещодавно. Тільки зачиняються двері, як чоловік заявляє.

— Андрію, ти ні про, що не хвилюйся. Я перепросив гостей. Все добре...

— Спасибі, Володимире Ростиславовичу, за підтримку! Але я знаю, що все не добре. Якби ж знав, що колишня влаштує таке шоу, то краще б не йшов на цю вечірку, — щиро зізнаюся, бо ж почуваюся паршиво.

— Андрію, розслабся. Твоя колишня осоромила спершу себе. Бо багато світських дам знімали її гастролі на телефон. І ще сьогодні це буде у мережах, тут до ворожки не ходи. — Він зітхає і додає. — А ти... Ти молодець, що подав на розлучення. Я, звісно, сімейна людина, але таке щастя... Та ну його, нашо.

Я видавлюю посмішку. Адже не можу розповідати меру всі цікаві таємниці нашої сім’ї. Мені соромно, та й кому це потрібно. Хоча я переконаний, що про походеньки моєї дружини наліво знало та знає чимало люду. Та мене тепер це вже не хвилює. Я відпустив Діану до того, кого вона кохає. А вже буде вона щасливою чи ні, мене це не обходить.

— Андрію, то про, що ви домовилися з Катериною? — вириває з думок мер.

— Ні про, що, Володимире Ростиславовичу. Катерина не спішить погоджуватися. Сказала, що хоче подумати, — зірвано переповідаю.

Володимир Ростиславович замислено зітхає. Йде невеликою кімнатою і, дійшовши до вікна, озирається.

— Андрію, я закликаю тебе. Ти зобов’язаний домовитися з Катериною. Бо я просто переконаний, ви у парі створите, просто шедевр, який захопить всіх експертів та журі.

Шумно видихаю та щиро зізнаюся.

— На жаль, не все так просто, Володимире Ростиславовичу. Мені з Катериною буде домовитися нелегко. Вона образилася на мене. Як то кажуть, гріхи молодості.

Мер хитає головою і надто серйозно просить.

— Андрію, не знаю як, але ти мусиш домовитися. Я не хочу, аби такі люди, як ви, закопували свій талант. Звісно, ви вже відомі, маєте непоганий бізнес, але ви заслуговуєте світового визнання. Ваші роботи мають побачити всі.

Слова мера приймаю не більше ніж комплімент, скромно дякую і знову ж нічого не обіцяю. Звісно, я спробую домовитися з Катериною. Тільки тепер головне, як і де ми це зробити, аби реально домовитися, а не нашкодити їй та не створити собі зайві проблеми.

Ще кілька хвилин залишаємося з мером удвох. І я ще раз перепросив його за свою колишню, попрощався. Йдучи з ресторану, шукаю поглядом Катерину, але її тут точно немає. Якби ж вона була ще тут, я б таки спробував іще раз поговорити з нею, хоча, напевно, після феєричного візиту Діани це не дуже вдала ідея.

Вийшовши на вулицю, я не знайшов авто Катерини, отже, вона вже поїхала. Можливо, чоловік за нею приїхав. Їй же було не цікаво на цьому вечорі, і це дуже було відчутно. Стискаю жовна, при усім вона неперевершена. Я мільйон разів уявляв, як зустріну її. Як загляну в її сині очі. Я кожного разу уявляв, що в них побачу жаль та каяття, але в реальності я бачу лише ненависть та образу. Тільки за що? Вона ж перша заміж вийшла...