Глава 21

КАТЯ

Я благополучно пішла з ресторану. Якась ворона вже донесла дружині Трояна, що у нас були стосунки. Тепер мало того, що Троян ходить по слідах, то ще й ця ненормальна спокою не дасть. Оце сімейка. Хоча, напевно, Жанна Пилипівна саме таку невістку заслужила. Хай тепер тішиться.

Приїжджаю додому і заспокоююся. Моє сімейство саме зібралося вечеряти і я радо підтримала їх.

По вечері, доки дідусь з малим грали у вітальні, мені зателефонувала Оля і я, піднявшись, подалася на другий поверх. Знімаю слухавку уже на сходах і одразу чую.

— Кать, ти куди пропала? Тільки не кажи, що знову пішла по-англійськи?!

— Пішла. — зізнаюся.

— Ох. А даремно. Ти таке пропустила. Це було дещо. А вірніше, це було ще те шоу.

— Що ти маєш на увазі? — одразу напружуюся я.

Мені справді страшно. Бо ж ця білява феєрія шукала колишню свого чоловіка. То можу уявити, що влаштувала на вечірці мера.

— Та коротше, заявилася ота мадама у веселому настрої і почала шукати поміж гостей, якусь Ілону Міллер...

В мене від душі відлягло, але, недослухавши, перебиваю свою помічницю.

— А це ще хто така?

— Як виявилося, модель корпорації «Золота підкова», з якою начебто у Трояна роман. — не дихаючи розповідає Оля. — Коротше, це треба було бачити. Ця Діана встигла поскубати двох худющих білявок, доки Троян схопив її та виніс зі зали. Ну, звісно, народ мав про, що говорити до кінця вечірки. Даремно ти пішла. Ти таке пропустила. Не знаю, як тепер Троян відмиється. Хоча мій масік казав, що ніби то Троян подав на розлучення і тепер його мадама біситься.

Я лише шумно зітхаю. Насправді мені від проблем Трояна ні холодно, ні жарко. Це його життя, його проблеми, його дружина. Хай собі живуть як хочуть, лиш мене не чіпають.

— Кать, а куди вас мер разом з Трояном кликав? — відриває від думок помічниця.

— Пропонував спільний проєкт. Але там нічого цікавого. — одразу запевняю. — Краще вже розвивати свою компанію, ніж працювати на благо чужої.

Перекинувшись ще парою слів з Олею, прощаюся, бо пора вкладати синочка спати. Може, потім ще книгу почитаю, аби хоч трохи відірватися від настирливих думок.

Кирило довго крутився, вигадував, фантазував, робив все, лиш би не спати. І нарешті, втомившись, заснув пізно. Я спустилася вниз, бо знаю, що на мене чекає дідусь. І він справді чекав мене. Присідаю поруч біля нього у вітальні, а він питає.

— Катю, ти чому так рано з вечірки повернулася? Невже зовсім не цікаво між людьми?

— Не цікаво, дідусю.

Зітхаю та переповідаю йому гастролі дружини Трояна, і пояснюю, що саме тому й пішла, хоча вона шукала не мене. Витримую паузу, а по ній переповідаю пропозицію мера.

Тепер мовчимо обоє. Але з виразу обличчя дідуся, розумію, що йому це не до вподоби. Хоча я знала, що реакція Марка Семеновича буде саме такою.

— І, що ти вирішила? — питає по чималій паузі він.

Знизую плечима та зізнаюся.

— Вирішила спершу з тобою порадитися, мій хороший. Ми ж з тобою команда. — кажу щиро і обіймаю свого дідуся.

Він зітхає і теж пригортає мене, одразу заявляючи.

— Ми то команда, моя дівчинко, але я вже відійшов від справ. Тепер наш ювелірний двір цілком у твоїх руках. І я можу лише порадити, а от серйозні рішення приймати не можу. — він пильно заглядає в мої очі й цікавиться. — А ти сама чого хочеш? Готова співпрацювати з Трояном після всього?

Видихаю, і, опустивши погляд, кажу як є.

— Не готова. Хоча пропозиція досить зваблива і реально чудова. — зітхаю. — Ех, якби ж Володимир Ростиславович запропонував цей проєкт лише мені одній, а так, навіть не знаю. Не горю бажанням співпрацювати з корпорацією «Золота підкова».

— А, що сам Троян каже на це все? — напружено питає дідусь.

— А, що йому?! Він згоден. — невдоволено кидаю. — Хотів поговорити, але я відмовилася. Сказала, що мені потрібно подумати. Але мер просив сказати йому у середу, що ми надумали...

Дідусь довго мовчить, а тоді тихо кидає.

— Ось, що я тобі скажу, моя рідна, образи образами, минуле ворушити не варто, а така пропозиція та цей проєкт, навіть якщо не займе перші місця, то сто відсотків виведе нашу компанію на новий рівень. І це великий плюс. Гадаю, таким шансом варто скористатися. Але вирішувати не мені, моя красуне. — він обіймає мене міцніше, та додає. — Звісно, я не в захваті від Трояна, але тобі раджу добре подумати і відбиватися від інтересів компанії, а не від власних образ. А я підтримую будь-яке твоє рішення і чим зможу, тим допоможу.