Глава 17

АНДРІЙ

ТРИ ДНІ ПОТОМУ.

Того вечора я оглянув будинок. Мені все сподобалося і вже у вівторок ми оформили договір купівлі-продажу. Також у вівторок я зустрівся з тестем. Він прохав мене не гарячкувати, зачекати з розлученням. Але з самого рання я вже подав заяву на розірвання шлюбу. І змінювати свою думку, щодо цього не збираюся. Мій тесть хороша людина, але, на жаль, у нас з його донькою не склалося.

І от сьогодні я вже остаточно перебрався у своє нове помешкання, залишивши будинок Діані. Вона влаштувала показове шоу. Плакала, ридала, пробивалася. Але я забрав все необхідне, і частину обслуговчого персоналу та пішов. З мене досить. Діана ж мене не кохає, в неї он пристрасті зі Сашком. Тож я зайвий у житті своєї дружини. Зрештою гріха не таїтиму, як і вона у моєму.

Стою біля великого панорамного вікна другого поверху свого нового будинку і дивлюся у сусідній двір. В якому грається літній чоловік та малюк. На дворі вже вечір, але малий з дідусем не заважають. Вони палять вогонь у великій бочці, поруч миготять гірлянди. Напевно люди збираються починати свято сьогодні, адже завтра восьме березня. Зітхаю. А тоді хмикаю. Схоже цього року, я зекономлю на цьому святі. Не потрібно ні квітів, ні ексклюзивних подарунків, та й схоже я сам не конче комусь потрібен.

Покинувши свої роздуми знову прикипаю поглядом до малого та діда у дворі навпроти. Мої батьки не дожили до онуків. Стискаю вилиці, і ловлю себе на тому, що мені теж хочеться мати сина або доньку. Але тепер коли це ще станеться...

Кліпаю, бо біля сусіднього двору навпроти зупиняється авто, ворота прочиняються і машина їде у двір. За деревами мені погано видно, куди ділася машина, але вже за кілька хвилин бачу, як до діда з малим йде жінка з пакунками. Малий кидається їй на зустріч, а позаду йде і чоловік.

Видихаю та йду від вікна. Не хочу заздрити чужому щастю. Своє ж не вберіг. Дружина зрадила, а... Все всередині стискається, бо Катя теж зрадила мене. Хоча клялася кохати вічно. І як після всього довіряти жінкам?

Спускаюся у просторий кабінет. Краще займу себе роботою, аби не думати про дурниці. Як там кажуть — не везе в коханні, то може хоч у бізнесі поталанить. Хоча останнє, хвала небесам, наче вдається непогано.

Присідаю за робочий стіл і перевертаючи теки натрапляю на конверт, який мені передала секретарка ще вчора з самого рання. Я геть про нього забув. Лист від мера. Конверт великий, отже знову запрошення. Наш шанований мер схиблений на благодійності. Я переконаний, що це знову запрошення на якийсь благодійний захід.

Я не помилився. Благодійний вечір присвячений жінкам, які постраждали від домашнього насильства. Видихаю. Нічого проти не маю таких заходів. Але зараз мені найменше хочеться з’являтися на людях, адже Діана постаралася і тепер наше розлучення обговорюють всі кому не лінь. Особливо запеклі світські блогери. Я ж сам не зважаю і своєму помічнику наказав не встрягати у ці дискусії. Хай ліплять, що хочуть. Мені на плечах цю ахінею не носити.

Знову видихаю, бо не знаю, що робити із запрошенням мера. Та раптом ловлю себе на думці.

От цікаво, а Катерина теж запрошена?

Швидше так ніж ні, але чи піде вона на цей захід? А якщо піде, то чи одна? Чи може нарешті з’явиться з чоловіком?

Відкидаюся на спинку крісла і ловлю себе на тому, що я просто змушений піти на цей захід мера. Я хочу побачити Катерину. Мені просто цікаво спостерігати за нею та побачити знову. І тепер я більше ніж переконаний, що не пропущу свято у мера.

Кинувши конверти на стіл повертаюся думками на шість років назад. Які ж у нас були з Катею побачення. Здається від цих спогадів серце тріпоче, як і тоді коли вона була поруч. Коли обіймала мене, цілувала. Коли тулилася до мене.

Нервово ковтаю. Як же мені не вистачало її усі ці роки. Зітхаю. Діана ніколи не була одним цілим зі мною. У нас не було спільних інтересів. І взагалі нічого спільного не було. Я терпіти не міг слухати про її походеньки та пригоди подруг. Вона дратувалася, коли я заводив мову про ювелірні вироби. Вона вважала, що моя робота не варта обговорення, бо куди важливіший результат. Ми просто різні та по суті чужі люди, при тім, що стільки років були у шлюбі.