Глава 16

АНДРІЙ

Я довго стояв біля ресторану. Намагався заспокоїтися, бо розмова з Катериною розхвилювала мене. Вона стала надто холодною та байдужою. Це не та Катя, яку я знав ще шість років тому.

Видихаю, дивлячись на вечірнє місто. Повертатися в готельний номер іще не хочеться, тому бреду назад у ресторан. Розумію, що ловити мені там нічого, але чекаю на дзвінок від свого помічника. І як тільки він подзвонить, я поїду.

Гліб зателефонував мені перед обідом та повідомив, що знайшов чудовий варіант будинку за моїми запитами, але його власник зможе під’їхати, аби показати нам маєток лише ввечері, після двадцятої. Виходу у нас немає, тому мусимо чекати.

Зиркаю на годинник — до двадцятої ще вагон часу, але Гліб обіцяв зайнятися швидше. Тож вирішую, що краще проведу час тут.

Взявши келих із колою, спостерігаю за присутніми. У кожного з присутніх свої захоплення, хто чим себе займає. Хтось розмовами, хтось пильнує фуршет, хтось стріляє очима. Кожному своє.

— Андрію Станіславовичу, ти чому знову один? Дружина де?

Стискаю жовна, з хвилину мовчу та повідомляю меру те, що і так скоро носитимуть по зубах всі.

— Ми розлучаємось, — повідомляю пошепки.

Чоловік великими очима дивиться на мене з хвилину, а тоді шоковано каже.

— Але як? Ви ж така красива пара? Може не варто гарячкувати, Андрію Станіславовичу?! Подумайте...

Десь частково розумію мера. Сам у шоці, але це кінець.

— Дякую, Володимире Ростиславовичу, але я вже сьогодні подав на розлучення. Так вийшло. — знітившись видихаю.

— Шкода, Андрію Станіславовичу. Шкода. — з жалем хвилюється Смольський.

— Якось буде. Не я перший, не я останній. — тихо кидаю.

— Та то воно так. Але якось шкода, що стільки самотніх молодих, красивих, розумних, тямущих людей. — зітхає чоловік і проходиться поглядом по запрошених та невдоволено бурмоче. — А де це знову Катерина Вікторівна? Невже знову чкурнула? От хуліганка. Напевно закохалася. — мер вкотре зітхає і додає. — Ну, що ж, діло молоде, а за вікном майже весна... Гаразд, Андрію, не сумуй. А щодо розлучення?! Краще ще подумай. То така справа, що завжди встигнеш. — він підморгує мені і з посмішкою додає. — Піду до своєї крихітки.

Проводжаю мера поглядом і не зовсім розумію, що він мав на увазі, коли говорив про Катю. Чому закохалася? У неї ж чоловік є. То до чого тут закохалася? Саме цей вислів мера не дає мені спокою.

Через пів години зателефонував Гліб, і я, попрощавшись з Володимиром Станіславовичем, іду на стоянку. Гліб під’їжджає швидко. Сідаю в його авто, а він дістає планшет і з захватом розповідає.

— Андрію, це не дім, це просто мрія. Глянь. — він простягає мені планшет і, доки я розглядаю будинок, додає. — Квартал там тихий, спокійний. Власник казав, що й сусіди всі статусні, але всі дружелюбні. Я оглянув цей квартал на мапах. Сам би там жив.

Оглядаю фото будинку. Мені теж подобається. І якщо ці фото відповідають дійсності, то цей будинок вже завтра буде моїм. Хоча не знаю, як маю вписатися у завтрашній день, бо ж мій іще тесть теж бажає зі мною зустрічі. Не впевнений, що мені дня вистачить на завтрашні плани.

Кліпаю, бо дзвонить телефон Гліба. Він з кимось кілька хвилин піднесено спілкується та, поклавши слухавку, зиркає на мене.

— Ну, що, мій бос, поїхали оглядати ваші апартаменти. Власник підрізав швидше.

— Поїхали, — зітхаю. — Давай я пересяду у своє авто.

— Навіщо? Я вас сюди привезу потім.

— І то правда. — пристібаю ремінь безпеки, і ми їдемо.

Я на емоціях, бо вирішив почати життя з чистого листа. Не знаю, як складеться моє життя надалі, але жити як раніше я не хочу. Підсвідомо я розумію, що моє серце досі належить Катерині, але воно їй даремно не потрібне.

Дорогою Гліб розповідає, як їздив до мого дому по документи. Він чув сварку Діани з батьком і мав можливість почути виховання моїм тестем доньки. Мовляв, не даремно Троян пішов від тебе, бо хто невдячне стерво терпіти буде...

Звісно, мене це не тішить. Напевно, я теж частково винен у тому, що моя дружина стала такою. Але тепер пізно про це жалкувати. Напевно, все сталося так, як і повинно було статися. Ми з Даною понад рік тому віддалилися. Доки збиралися переїжджати до України, Діана часто літала до подруги, затримуючись тут інколи на тиждень. Тож як вона тут відривалася, можна лише здогадуватися.