Глава 6

АНДРІЙ

Стою у повному ступорі. Відчуваю, як всередині мене прокидається злість, але ще стою, чекаю що ж буде далі. Моя дружина ще ж не все сказала. Слухаю, як схлипує Діана, і намагаюся зрозуміти, що відбувається насправді. Хоч усвідомлюю суть її слів, ще не хочу в це вірити.

— Саш, доки я чекатиму? Ти так постійно говориш... Скільки це триватиме? Ти не розумієш, що я без тебе жити не можу. І взагалі... — вона ридає. — Я не хочу більше без тебе.

Здається, я почув достатньо. Далі це слухати не маю бажання. Прочищую горло і пильно дивлюся на Діану.

Вона різко розвертається і великими очима дивиться на мене. Змахує сльози і, знімаючи великі навушники, спантеличено кидає:

— Ніко, я передзвоню.

Дивлюся на дружину і сам у себе питаю: невже я був настільки сліпим, що не помітив, як став рогоносцем? І скільки часу це триває? І доки б це продовжувалося, якби я не почув цього сьогодні?

— Андрію, ти... — спантеличено кліпає вона. — Ти так швидко. А я тут... Цей... Прибирання затіяла... — обірваними фразами пояснює вона, поспіхом витираючи сльози. — Але зателефонувала Ніка...

— Ніка?! — перебиваю її я і випалюю те, що чув. — Дивно, бо коли я увійшов сюди, ти розмовляла з Олександром, чи, правильніше сказати, Сашком.

В мені кипить лють. Навіть контролювати себе важко. Цікаво, що вона тепер скаже, як усе пояснить.

Діана розгублено кліпає очима, кидає навушники на розкидане ліжко, а тоді впевнено заявляє:

— З яким іще Сашком чи Олександром, Андрію? Ти про кого? Це була Ніка...

— Телефон покажи, — різко перебиваю її я. — Хочу подивитися, хто останній у журналі викликів...

— Андрію, ти що, мені не віриш? — переступаючи через речі, розкидані по підлозі, наближається до мене дружина.

— Я прийшов сюди раніше і почув достатньо, — роздратовано заявляю. — Тепер я знаю, що ти не кохаєш Трояна, а сохнеш за цим Сашком.

Моя дружина наближається і з незворушним обличчям починає:

— Андрію, ти все не так зрозумів. Це була...

— Діано, не підходь! — різко наказую. Не можу передати, що коїться зі мною. Нахабна брехня дружини ще більше розлютила мене. — Збирай речі і можеш їхати до свого Сашка, — розвертаюся та йду зі спальні, гримнувши дверима з усієї сили.

Йду коридором і чую, як мене гукає позаду Діана.

— Андрію, повернися!

Та я не повернуся. Тепер зрозуміло, чому дружина поводиться так дивно. Зрештою, я мав розуміти, що її постійні походеньки по нічних клубах з подругами матимуть наслідки. Відчуваю відразу як до дружини, так і до себе, бо цей безлад у своїй сім’ї допустив я. І замість того, аби вночі вставати до наших дітей, Діана розважалася до ранку у нічних клубах, і тепер зрозуміло, з ким.

— Андрію, ти куди? — наздоганяє мене дружина.

Зупиняюся уже у вітальні, вона, збігши зі сходів, наближається.

— Андрію, куди ти зібрався? На дворі ж ніч?! — заклопотано цікавиться.

Дивлюся в її очі, в яких на каяття навіть близько нічого схожого немає, і різко відмахуюся.

— Спочатку поїду до того Сашка та наб’ю йому морду. А ще розповім все Насті. Адресу сама даси, чи мені пошукати?

— Андрію, не потрібно. Будь ласка! Молю! Я все, що скажеш, зроблю, тільки благаю, не їдь до Сашка. Його Настя вагітна...

Стискаю вилиці. Це був блеф. Насправді я не збирався нікого шукати. Але чіпляюся за її передостанні слова.

— Кажеш, зробиш все?! — хмикаю. — Що ж, подивимось. Отож, Діано, якщо хочеш, щоб наше розлучення пройшло тихо та спокійно, у тебе час до ранку, аби забратися з мого будинку. На розлучення я подам сам.

— Андрію, ти чого? Яке розлучення? Ми ж можемо домовитися...

Дивлюся на дружину і не розумію, це вона серйозно зараз чи вирішила добити мене?

— Домовитися про що, Діано? Ти взагалі себе чуєш? Давай, ще я заведу коханку...

— А я не проти, — перебиває мене вона, чим вбиває наповал.

Я втратив уміння спілкуватися. Дивлюся на дружину і не розумію, це я дурак чи сани не їдуть? Хіба адекватна людина може таке запропонувати?

— До ранку тебе тут не повинно бути, — суворо наказую і, розвернувшись, йду з будинку.

— Андрію, не йди.

Наче не чує мене, гукає Діана. Але з мене достатньо. Сімейне щастя не для мене, тому більше ніяких шлюбів, краще, як казав мій помічник, кожен день інша. Протилежній статі вірити не можна. Може, десь і є щасливі пари, але як на мене, це феномен. Мені ж особисто, здається, трапляється все найгірше. Одна вийшла заміж, доки мене не було, інша зраджує, вже невідомо скільки.

Опинившись на вулиці, вдихаю прохолодне нічне повітря та йду до машини. Сьогодні я вдома не залишуся. Це кінець мого подружнього життя.